Кохання за попередньою змовою: ми з майбутнім чоловіком домовилися зустрітися рівно через п’ять років на тому ж місці, я звісно забула, але все обійшлося…

В одинадцятому класі під час останнього дзвоника я стояла поруч з однокласником, в якого була закохана. Він не знав про мої почуття, а я соромилася сказати йому про них. Нерозумно, звичайно, але молодість … Що взяти з мене?

Отже, ми стояли поруч чекали поки почнеться виступ, як він запропонував прогулятися. Я погодилася. Ми ходили по алеї і базікали про все і ні про що: про плани на майбутнє, про вибір професії, про останній дзвінок. Як він запропонував ні з того, ні з сього зустрітися на цій алеї в цей же день через п’ять років. Я погодилася.

Потім ми повернулися в школу. Пройшов день, ще один … тиждень, рік, я закінчила університет і настало 23 травня 2017 року.

Мені хтось дзвонить з невідомого номера. Я по голосу впізнаю того самого однокласника, в якого була закохана і з яким гуляли по алеї. Він нагадує про обіцянку зустрітися. Я збрехала, що пам’ятаю і, що все в силі. Насправді я забула. Якби він не нагадав, то нікуди б не пішла.

24 травня було дуже спекотно, я одягла легке плаття, босоніжки, зібрала волосся в дульку і пішла на побачення.

Він стояв з величезною корзиною квітів. Спочатку я відчувала себе не дуже затишно, але потім все прийшло в норму, все той же однокласник, і навіть почуття повернулися, знову серце стало сильно битися, а руки почали потіти.

Ми зайшли до мене і поставили квіти на стіл, щоб не тягати їх з собою, а потім поїхали в кінотеатр. Після гуляли, зайшли в піцерію, знову гуляли. Сміялися, голосно розмовляли і дуріли. Це був класний день.

Коли ввечері хлопець проводив мене додому, то він запитав: “Через п’ять років на тому ж місці?”. Я його штовхнула і відповіла: “Дурень ти! Завтра приходь!”.

І він прийшов.

Потім з’ясувалося, що в школі він теж був закоханий в мене. Нерозумно якось. Добре, що закінчилося все добре.