Людмила вкотре перечитала повідомлення від Юлії, колишньої (наскільки їй відомо) коханки чоловіка

Людмила вкотре перечитала повідомлення від Юлії, колишньої (наскільки їй відомо) коханки чоловіка. Вона й так чудово знала їхній зміст. Це було відверте глузування та знущання молодої дівчини над старшою суперницею.

Вона хвалила Людмилу за відмінний вибір матраца: їм із Костянтином було дуже зручно на ньому. Також вона згадувала деталі в квартирі, які могла знати тільки та людина, яка вже бувала в них удома.

Уперше, коли Людмила прочитала повідомлення, у неї почалася істерика. Чоловіка на той час вона вже вигнала з помешкання, але до спокою було ще далеко.

Костянтин не був красенем чи важливим бізнесменом. Середньостатистичний представник свого класу з невеликою часткою чарівності, але не більше. Тому Людмилі спершу здивувалася, що на нього не могла спокуситися якась дівчина. Але факти говорили самі за себе: чоловік їй зраджував і не один місяць.

Коли Людмила вперше побачила Юлію, вона зазнала одночасно сорому та щирого подиву. Звичайно, Юлія була молодшою ​​чи не вдвічі, у неї були пишні форми і тонка талія. Губи після косметолога, нігті кольору веселки. Вона була уособленням свіжості, але водночас Юлія була типовим продуктом свого покоління.

«І він із нею? Костя мене ще більше розчарував», — подумала Людмила, але одразу відчула почуття безвиході. Їй уже ніколи не бути такою, як Юлія.

Людмила не стала церемонитися з невірним чоловіком. Вона швидко зібрала його речі та виставила їх за двері. Юлія на якийсь час прихистила свого коханця, але за кілька тижнів нова пара швидко розпалася. І Костянтин змушений був шукати квартиру.

Десь у цей же час Людмила почала отримувати повідомлення від Юлії. Та насміхалася над самою Людмилою та місцями й над Костянтином. Начебто її метою був не любовний зв’язок із чоловіком, а руйнація чиєїсь родини. Людмила намагалася ігнорувати повідомлення, доки не додала Юлію до чорного списку.

Здавалося б, зрадника усунуто з життя. Його коханку теж. Однак Людмила все ніяк не могла позбутися почуття гніву. Їй хотілося помститися Юлії за образи і цю зловтіху переважаючої краси.

Кілька разів вона мало не написала Юлії сама. Вона вже вигадала кілька пропозицій. Але з іншого боку, а чи варто?

Подруги Людмили переконували викинути дівчину з голови.

— Та кинь ти! Ця малолітка своє ще отримає.

— Вона повнолітня, — сказала Людмила, – Хоч у цьому Костянтин не переходив межу.

— Не має значення, — відмахнулася подруга. — Головне, що ця дівка ще пізнає силу карми. Всесвіт просто так нічого не пропускає. Я тобі гарантую! Тому просто залиши це і йди далі. Відволічись на щось приємне. Займися спортом чи вишиванням. Чим завгодно.

Людмила погоджувалася з подругами та розуміла, що це найправильніший вибір. Але рядки з образливих повідомлень не давали їй спокою. Вона не розуміла, що їй робити і як бути далі.