Після роботи я забіг у супермаркет, щоб купити додому молока та інших дрібниць. Я миттю зібрав усе потрібне і рушив на касу. Черга там зібралася пристойна.
Переді мною стояла жінка похилого віку. Вона була дуже акуратно одягнена. Видно, що її одяг старий і ношений, але якісний і доглянутий. Її сиве волосся зібране в пучок, губи підведені непомітною помадою. Видно, що жінка вміє про себе дбати та гарно жити, але зараз у неї непрості часи.
На стрічці перед нею лежали її скромні покупки: хліб, молоко, пакунок вівсянки та невелика плитка шоколаду. Касир почав пробивати продукти та озвучив суму.
Жінка полізла в кишеню, дістаючи звідти монети. Перерахувавши, вона виявила, що їй не вистачає на все. Їй стало ніяково, вона вибачилася і попросила забрати шоколадку.
Люди у черзі почали обурюватись через затримку. Бабуся вся аж зігнулася й невтомно вибачалася. Мене захлеснули почуття, я не зміг просто дивитись на це. Я покликав касира і сказав, що заплачу за бабусю. Діставши з гаманця велику купюру, я простяг її касиру і сказав віддати здачу бабусі. Вона якось зовсім розгубилася, стала мені дякувати.
Жінка зібрала свої покупки, взяла здачу і відійшла, чекаючи на мене. Вона підійшла до мене, коли я заплатив за продукти і вже збирався йти. Бабуся подивилася мені в очі і ще раз подякувала, пропонувала повернути гроші, казала, що з пенсії все віддасть.
Я посміхнувся і сказав:
«Не треба нічого повертати, бабусю. Візьміть ці гроші та купіть собі те, що хочете. Так ви віддячіте мені найкраще».
Вона посміхнулася, подякувала мені і пішла до виходу. Здається, сама її хода стала впевненішою. Я був щасливий. Мені хотілося, щоб ця жінка відчула цю впевненість і змогла дозволити собі щось, як раніше. Хто ж знав, що звичайний похід у магазин зробить цей день таким позитивним та приємним!
