– Людина не завжди може робити тільки те, що хоче, – відповіла мати. – Адже є і якісь обов’язки. – А які свої обов’язки я не виконую? – Запитала дочка. – Я працюю, сама утримую себе. Що я ще маю робити? – Наприклад, ти могла б більше допомагати сестрі. Поки ти жила вдома, ти й Максима забирала з садка і займалася з ним. А як переїхала, то знахабніла

– Аля, заходь, – зраділа мати, побачивши на порозі молодшу дочку. – Щось ти рідко в нас буваєш.

– Яке рідко? Я у вас минулого тижня була, – відповіла дочка.

– Все одно, могла б частіше заглядати. Племінники за тобою вже скучили. Максим учора питав, коли тітка Аля прийде, – сказала мати.

– Учора ж четвер був. Чому у вас були діти? Лариса приводить їх до вас уже й у будні? Раніше ніби тільки у вихідні скидала, – здивувалася Аля.

– Проблеми у них там якісь. Попросила мене дітей із садка забрати, а ввечері Льоша по них приїхав, – відповіла мама.

– Зрозуміло.

– Так, Аля, Лариса з Льошею та дітьми у серпні збираються на море. Адже в тебе теж у серпні відпустка? Може, з ними поїдеш?

– Ні. Лариса мені вже пропонувала. Не хочу, – відповіла дочка.

– А що так?

– Нічого. Я просто не хочу.

– Якщо в тебе грошей немає, то ми з татом за тебе заплатимо, – запропонувала мама.

– Справа не в грошах, просто не хочу, – повторила Аля. – У мене на відпустку свої плани.

– Які плани! Найкраще – полежати на пляжі, викупатися у морі! За два тижні так відпочинеш, наче наново народишся! – Продовжувала вмовляти Алю мама.

Але дочка не здавалася:

– Мамо, не хочу я цього року на море.

– Дуже шкода. Лариса засмутиться. Вона розраховувала, що ти поїдеш із ними.

Аля чудово знала, чому засмутиться старша сестра: вона думала, що під час відпочинку Аля буде нянькою двом своїм племінникам – трьох та шести років.

Так уже одного разу було – чотири роки тому.

Аля тоді щойно закінчила університет і почала шукати роботу. Але несподівано мама, так само як сьогодні, запропонувала їй злітати на відпочинок із сім’єю сестри:

– Встигнеш ще напрацюватись. Відпочинь після навчання. Сама розвієшся і Ларисі трохи допоможеш – Максимко ще маленький, на одних руках важко. А ти іноді підстрахуєш.

Алі хотілося на море, тим більше, що за неї заплатили батьки. Вона повинна була жити в окремому номері.

– Ну, гаразд, – вирішила дівчина, – кілька разів посиджу з племінником, поки сестра з чоловіком увечері в ресторан сходять. Проте весь день – на пляжі. Наплаваюся, засмагну, у волейбол пограю. Чудово!

Але вийшло зовсім інакше.

Вранці на пляжі:

– Аля, доглядай Максима, ми до обіду на морську рибалку їдемо. Памперси у сумці, баночки з харчуванням у холодильнику у твоєму номері. Не забудь розігріти.

І поїхали на півдня.

Увечері:

– Аля, ми сьогодні в рибний ресторан записалися. Тож ти поклади Максима спати у себе в номері поклади, нехай до ранку у тебе спить. Погодуй його вранці – він зазвичай о шостій прокидається.

І це повторювалося майже щодня. Якщо не рибалка, то парасейлінг чи занурення з аквалангом. Якщо не ресторан, то вечірні посиденьки у барі біля басейну.

А ще вони примудрилися за десять днів з’їздити на три різноманітні екскурсії.

Аліні, звичайно, вдалося кілька разів викупатися. А ще вона засмагла, бо весь день бігала за племінником по території готелю.

Але загалом відпочинок пройшов зовсім не так, як вона планувала.

Тож не дивно, що цього разу Аля відмовилася від пропозиції матері. Пояснювати, звичайно, нічого не стала, просто сказала “не хочу”.

Але маму це не влаштувало.

– Алю, я не розумію твого ставлення до життя та до сім’ї. З дому поїхала, винайняла квартиру, платиш чужим людям, коли вдома є вільна кімната.

– Запитую тебе, чому ти так робиш, нічого до пуття не пояснюєш, кажеш, тільки – «я так хочу». Пропонуємо тобі поїхати відпочивати з Ларисою, ти відмовляєшся. І знову – «я не хочу» і жодних інших пояснень.

– Мамо, мені двадцять п’ять! Що дивного в тому, що я хочу жити самостійно та відпочивати не з сім’єю старшої сестри, а зі своїми друзями? – Запитала Аля.

– Людина не завжди може робити тільки те, що хоче, – відповіла мати. – Адже є і якісь обов’язки.

– А які свої обов’язки я не виконую? – Запитала дочка. – Я працюю, сама утримую себе. Що я ще маю робити?

– Наприклад, ти могла б більше допомагати Ларисі. Поки ти жила вдома, ти й Максима забирала з садка і займалася з ним. А як переїхала, то знахабніла.

– І навіть відмовила сестрі, коли вона попросила тебе посидіти з дітьми в суботу, коли вони з Льошею не хотіли брати дітей із собою на ювілей свекра, – сказала мати.

– Мамо, я б не відмовилася, якби це було іншого дня. Але ж ти пам’ятаєш, що тієї суботи я була на весіллі у Віки. Тим більше що я там була подружкою нареченої! По-твоєму, я мала все кинути й залишитися в няньках?

– В результаті дітьми змушені були ми з батьком займатися, а в нього, ти ж знаєш, високий тиск, – дорікнула її мама.

– Я не розумію, чому ти мені вимовляєш усе це. Адже це не я, а Лариса залишила тобі дітей. Чому всі претензії до мене?

– У Лариси двоє маленьких дітей, вона втомлюється. Хто як не сім’я може допомогти їй?

– Я все розумію, але, на мою думку, Лариса зловживає нашою допомогою! Поки я жила вдома, вона двічі-тричі на тиждень дзвонила мені з проханням то забрати Максима з саду, то посидіти з ним увечері, поки вони кудись йдуть, а бувало, що залишала їх у нас на всі вихідні.

– І ти її завжди підтримувала. А на мої слова, що у мене свої плани, говорила: «Які в тебе можуть бути плани»! І після цього ти дивуєшся, що я з’їхала на орендовану квартиру?

– Тобто ти відмовляєшся допомагати сестрі? – Здивувалася мати.

– Не відмовляюся. Але тільки тоді, коли ця допомога реально потрібна, а не постійно! У мене також є своє життя, свої інтереси, друзі.

– І я не збираюся відмовлятися від цього лише тому, що Лариса захотіла відпочити від дітей. Її діти – це її турбота та її проблеми!

В цей час в Алі задзвонив телефон. Вона подивилася на екран – «Лариса» – і ввімкнула гучний зв’язок.

– Аля, ти у батьків? – Запитала сестра. – Ти точно не хочеш поїхати з нами у відпустку?

– Точно. Я вже тобі казала.

– Шкода, звісно, ​​я на тебе розраховувала. Уявляєш, як нам буде важко в готелі з двома дітьми! Але в мене виникла дуже цікава ідея: у тебе відпустка одночасно з нами.

– Отож: Максима ми візьмемо з собою, а Ромку залишимо тобі. У сад його водити поки не треба – там зараз ремонт.

– Ти можеш, щоб не перетягувати до себе всі його речі, жити ці два тижні у нашій квартирі. Я тобі ключі залишу. А якщо тобі ввечері кудись піти захочеться, то з Ромкою мама посидить. Домовились?

– Ні, Ларисо, не домовилися! Свою відпустку я проведу на турбазі зі своїми друзями. Тож ти на мене не розраховуй, – відповіла Аля і скинула виклик.

– Мамо, ось про це я тобі й говорила! Лариса зовсім берега поплутала, вона вважає, що няньчитися з її дітьми повинні всі!

– А якщо хтось відмовляється, вона так дивується, наче у неї мільйон позичили, і не віддають, – сказав Аля.

– Ось тому я й говорю: «Не хочу»! І це моє остаточне рішення! – Обурено сказала Аліна і пішла, грюкнувши дверима.

Образяться на неї рідні, не спілкуватимуться, – їй було байдуже. У неї своє життя, свої плани, свої мрії та інтереси. І позбавляти себе всього цього, заради племінників, вона не збиралася, – не на ту натрапили…

Як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки.