Майже рік я прожила за кордоном, але зараз вирішила повернутися додому, у мене на те є вагомі причини

Моя історія починається приблизно так само, як і в мільйонів інших українців. Минулого року все раптово розділилося на до та після.

Перші дні я була в якомусь ступорі. Не знала, що робити далі. Тому коли подзвонила мама і сказала їхати до неї, я так і зробила. Тоді мені здавалося, що це гарне рішення. У столиці на той момент було неспокійно, тому я вирушила в дорогу.

Мої мама та сестра живуть у Німеччині вже багато років. Мама поїхала, коли ми з сестрою ще до школи ходили. Після школи сестра вирішила поїхати до неї. А я лишилася, бо в мене тут була непогана робота. Та й освіту я здобула хорошу.

Там мені стало тяжко з перших днів. Все було не тим, до чого я звикла. Навколишній світ здавався чужим. Але мама і сестра постійно говорили, що я призвичаюся та звикну. Я вирішила залишитись, а вже потім вирішувати, що робити далі.

Спочатку я жила у мами, але в неї маленька квартира, не хотілося їй заважати. Тому я знайшла окрему квартиру. Мені не хотілося користуватися безкоштовними пропозиціями, адже іншим потрібніше, ніж мені. Адже мені пощастило з роботою. Вже багато років я працюю віддалено у закордонній фірмі. Тому зарплата непогана, та й працювати можна будь-де.

Однак моє нове житло було в рази менше, ніж те, що я мала вдома. Адже там я мешкала у просторій квартирі, а тут була маленькі апартаменти на першому поверсі. Нічого краще знайти мені не вдалося. Та й ціни трохи кусаються.

Для життя в іншій країні необхідно вирішити безліч бюрократичних питань. І, мабуть, це найбільше позбавляло мене мотивації. У нас питання з папірцями вирішуються якось простіше. Не хочеться скаржитися, адже люди були до мене дуже терплячі. Але їхня тяганина з кожним папірцем мене просто втомлювала.

А ще був мовний бар’єр. Я думала, що непогано знаю німецьку. Однак я сильно переоцінила себе. Хоча й розумію, що з часом це виправилося б само собою.

Може здатися, що це дрібниці. Але все разом стало дуже сильно мене пригнічувати. Вдома я мала комфортне життя. Я почала дуже тужити. Мені снилася моя квартира. Дуже хотілося додому.

Але мама та сестра постійно насідали і говорили, щоб я спробувала звикнути. Тому я вирішила залишитись ще трохи. Так я провела з рідними літо та осінь. Ситуація анітрохи не покращала, мені хотілося назад. Однак і тут вони мене вмовили, адже всі всюди говорили про тяжку зиму. Тоді я лишилась, відсвяткувала з ними Новий рік.

І ось коли минув майже рік життя за кордоном, я вирішила повернутися додому. Я зрозуміла, що мені подобається їздити за кордон. Але тільки мандрувати, дивитися на визначні пам’ятки. Але точно не будувати тут свій побут.

В Україні маю свою квартиру, яку я дуже люблю. Та й заробітки мої там виглядають суттєвішими. Тому минулого тижня я повернулася додому.

Мама та сестра щодня дзвонять і намагаються мене переконати. Кажуть, що я прийняла неправильне рішення, що шкодуватиму. Дорікають мені, що я доклала недостатньо зусиль, щоб залишитися. А я зрозуміла, що не хочу залишатися. Мені добре вдома. І я хочу жити лише тут. Хіба я неправильно вчинила?