Сьогодні Світлана поспішає в дитячий садок. Артем не встигає забрати Аню, тому черга її. На завтра вони планують поїхати відпочивати за місто, на природу. Такі поїздки подобаються їм усім. Світлана уявляє, як зрадіє донечка.
Адже в цьому році вони їдуть вперше. Артем також полюбляє їхні вилазки. Він обов’язково візьме з собою вудку. Наловить риби. Зварять суп. Смачно. З такими роздумами дівчина підходила до дитячого садка.
Назустріч йшли мами з дітками з їхньої групи. Вони обурювалися, але не зупинилися, пройшли мимо. Світлана швиденько пішла до їхньої групи. Аня чекала її біля шафи. Вона повільно вдягалася.
Мама давно не допомагає дівчинці вдягатися. Одного разу донечка сказала, що вона доросла. З того часу вдома і в садочку одягається сама. Адже ще кілька місяців, і в перший клас. Аня чекає того дня, коли піде в школу.
До них підійшла вихователька. Олена Миколаївна почала говорити, що потрібно скинутися на мило, туалетний папір, миючі засоби. Незабаром поведуть діток на дитячу виставу. Хто буде йти, потрібно здати гроші.
Продовжила далі, що в них у планах поміняти всі двері на сучасні. Вікна поставили, спасибі батькам. Наразі черга дійшла до дверей. Потім будемо робити ремонт. На ремонт гроші збирати будемо окремо.
Олена Миколаївна рахувала скільки потрібно Світлані здати грошей. Аня стояла замислена, потім запитала маму.
– Мамо, а я що, і надалі буду ходити в дитячий садок? З такими витратами не залишиться нічого мені на шкільну форму. Але ж обіцяла мені купити. Олено Миколаївно, а після мене діти більше не ходитимуть в дитячий садок? Для нас то велика сума, що ви назвали.
Вихователька повернулася і пішла нічого не сказавши, але червона, немов рак. Світлана й Аня, взявшись за руки пішли додому.
