Наша з братом мама завжди була більше спантеличена чиїмись чужими проблемами та долями, на власну сім’ю у неї не вистачало сил, часу та бажання. Нам доводилося вчитися обходитися власними силами, і ми навчилися. А тепер мама дивується та обурюється, як це її діти, які росли з таким чудовим прикладом перед очима, виявилися такими злими та нечуйними.
Тато пішов із життя ще до появи брата. Мати тоді була на сьомому місяці, а мені було три роки. Я також батька не пам’ятаю. Та я й маму як належить не пам’ятаю, бо вона завжди була зайнята якимись глобальними проблемами. Уваги на своїх дітей та батьків у неї просто не вистачало.
Ось бабусю та дідуся я пам’ятаю добре. Вони нас, можна сказати, із братом і виростили. Поки мама бігала допомагати в дитячі будинки, притулки, інтернати та робити інші добрі та значущі вчинки, бабуся водила нас у садок, дідусь майстрував іграшки, вони навіть кілька разів возили нас на море.
Мама ж все життя перебувала у всіляких профспілках, комітетах та інших організаціях. Моталася семінарами, збирала гуманітарну допомогу, навіть на мітинги проти всього поганого за все добре ходила. При цьому не була на жодному нашому з братом концерті та не допомогла нам зробити жодного домашнього завдання у школі.
Я досі пам’ятаю, як вона збирала черговий раз речі для якихось погорільців, і поклала туди мою ошатну сукню, яку я носила лише двічі. Мені її бабуся подарувала.
Я розплакалася, а мама шльопнула мене і заявила, що соромно бути такою жадібною – у людей згорів будинок, а я через якусь сукню соплі розпустила.
Наші іграшки, одяг, книги, навіть велосипед брата – все розходилося бідним людям, яким це було набагато потрібніше, ніж нам. Потім ми звикли найважливіші речі зберігати не вдома, а в бабусі. Вона маму на поріг не пускала, та й сама не рвалася. Відносин між ними, можна сказати, ніколи не було.
Мама навіть не знайшла часу, щоб прийти на похорон діда, свого батька. Був черговий катаклізм, комусь знову потрібна була допомога.
Після його похорону бабуся сильно здала у плані здоров’я. Я тоді була в десятому класі, а брат у сьомому, але саме ми ходили доглядати бабусю, готували їй їжу, носили ліки та викликали швидку. Я просила маму прийти, підтримати її, але вона вдала, що це її не стосується.
Коли погано стало з грошима, допомагали сусіди бабусі. Приносили їжу, давали гроші не в борг, а просто так. Ми з того моменту фактично переселилися до бабусі.
Мати не протестувала. Мені здається, навіть зраділа, одразу ж прихистивши якусь бідну родину, будинок яких чи то затопило, чи згорів.
Мама не знала, куди я вступила, як навчався брат, її більше турбували долі чужих людей. Та що там людей – долі кошенят із підвалу її куди більше цікавили, ніж ми та її рідна мати.
Бабуся оговталася після втрати чоловіка, думаю, взяла себе в руки тільки заради нас, розуміючи, що якщо вона піде, то ми з братом залишимося самі. Вона прожила до моїх 23 років. На її похорон мама теж не прийшла, хоч ми повідомили, що бабусі не стало.
На той момент ми з братом вже усвідомили для себе, що мами у нас немає. Є жінка, яка нас привела на світ, але мами немає. Далі ми жили, виходячи із цієї установки.
Ми самі відучилися, влаштувалися працювати, поділили квартиру, яку залишила нам бабуся, взяли іпотеку, збудували сім’ї. Мені зараз тридцять дев’ять років, моїм дітям п’ять та вісім років. У брата теж двоє дітей, трохи молодших за моїх. Ніхто з них ніколи не бачив бабусю, нашу маму.
А сама мама кілька років тому спробувала вийти з нами на зв’язок, згадала, що взагалі вона має дітей. У неї утворився величезний борг за комуналку, яку чомусь ніхто за неї платити не хотів. Саме час згадати дітей.
Я відмовилася допомагати, брат із нею навіть розмовляти не став. Я не витримала, висловила все, що багато років кипіло в душі. Такий величезний камінь із плечей впав, не передати. Я навіть не уявляла, що це на мене так сильно тиснуло всі ці роки.
А мама тепер скаржиться всім на нашу з братом байдужість. І люди дивуються, як у такої чудової чуйної жінки могли вирости такі злі та невдячні діти. Але люди добре. Мама сама задається цим самим питанням.
Вона вважає, що своїм прикладом вона надихала нас на добрі вчинки. Але своїм прикладом вона показала нам з братом одне – як не треба ставитись до своєї родини.
