– Ти зовсім зарозумілася! Дружина повинна слухатися чоловіка, поважати, а не поводитися так, як ти! А в тебе вже корона виросла до стелі!
Артем кричав так, що в Кароліни заклало вуха. Вона стояла посеред передпокою і не могла зрозуміти, що саме вона зробила не так.
Чоловік схопив куртку з вішалки, розвернувся і вийшов, з силою грюкнувши дверима. Звук луною рознісся по квартирі.
Кароліна важко зітхнула. Вона заплющила очі, намагаючись заспокоїтися. Але думки розбігалися у різні боки. Що пішло не так? Коли все почалося?
…Пам’ять послужливо підкинула картинку трирічної давності. Тоді вона тільки дізналася, що при надії, та прийшла на роботу розгублена. Сіла за свій стіл у бухгалтерії торгової компанії, й дивилася на монітор не в змозі зосередитися на цифрах.
– Кароліно, ти чого така бліда?
Світлана заглянула до неї в кабінет з двома пластиковими стаканчиками чаю. Подруга працювала у сусідньому відділі, і вони часто обідали разом.
– В положенні я, – видихнула Кароліна і сама не повірила цим словам.
– Серйозно? – Світлана присіла на край столу, забувши про чай. – А ти не рада?
– Не знаю поки що. Артем зрадів. Каже, що час уже. А я ось думаю – як ми житимемо. У мене зарплатня п’ятнадцять тисяч. А в декреті і її отримувати не буду.
Світлана задумливо постукала нігтем по пластиковому стаканчику.
– Слухай, а ти не хочеш до мене перейти?
– Куди перейти?
– Я бізнес купила. Невеликий поки що. Косметика, усі справи. Мені бухгалтер потрібний, якому я можу довіряти. Ти якраз підходиш. Платитиму більше, ніж тут.
Кароліна тоді погодилася не одразу. Прийшла додому, розповіла чоловікові. Артем знизав плечима і сказав, що йому все одно, де вона працює.
А ось Тамара Іванівна, коли дізналася, підібгала губи й вимовила з невдоволеним виразом обличчя:
– Ну-ну. Подивимося, до чого це приведе.
Свекруха завжди вміла вставити якусь фразу, від якої ставало моторошно.
Після появи сина життя закрутилося з шаленою швидкістю. Кароліна вийшла з декрету через пів року – Світлана запропонувала їй працювати за гнучким графіком.
Бізнес зростав, з’являлися нові осередки продажу, було більше товару. Треба було звітувати, спілкуватися з постачальниками, контролювати документи.
– Світлано, я не впораюся, – зізналася Кароліна одного разу телефоном пізно ввечері. Син спав у ліжечку поруч, на столі стояв недопитий кухоль холодного чаю.
– Кароліно, я розумію. Давай так – збільшу тобі зарплату до п’ятдесяти тисяч, плюс премії за результатом. А ти спробуєш. Думаєш, що у всіх одразу все виходило? Але ти здатна. Що скажеш?
– Я спробую.
І Кароліна спробувала. Вона працювала допізна, часто до десятої вечора, розбираючись з накладними та рахунками.
Вночі вставала до сина, що плакав, бо Артем казав, що йому рано вранці на зміну і треба виспатися. У вихідні вона прала, прибирала, готувала їжу на весь тиждень уперед.
Усі гроші віддавала у родину. Гасила іпотеку достроково, купувала продукти та одяг, оплачувала рахунки.
Свекруха сиділа з онуком вдень, але щоразу під час зустрічі давала зрозуміти, як вона втомилася.
– Я ж могла б для себе пожити, Кароліна, – говорила Тамара Іванівна, складаючи дитячі речі. – Але, як же онука без нагляду лишити?
– Дякую вам велике, – відповіла Кароліна і намагалася не показувати, як її зачіпають ці слова. Свекруха сама запропонувала свої послуги.
Артем заробляв двадцять п’ять тисяч, працював інженером на заводі. Гроші йшли незрозуміло куди. Він купував щось для себе, їздив із друзями на рибалку, міняв телефони. Кароліна не питала – боялася конфліктів.
Кароліна стрепенулась, коли грюкнули вхідні двері. Свекруха прийшла. Спогади її відпустили. Треба було збиратися працювати. Вона вдягнулась, поцілувала сина, що спить, і вийшла з квартири.
День тягнувся нескінченно. Кароліна механічно перевіряла документи, відповідала на дзвінки, але думки постійно поверталися до ранкового скандалу. Що вона зробила не так? Чому Артем на неї накинувся?
Увечері вона повернулася додому о пів на одинадцяту. Інвентаризація на складі затяглася, ноги гули від утоми.
Кароліна відчинила двері ключем і одразу зрозуміла, що щось не так. У передпокої стояла Тамара Іванівна з кам’яним обличчям. Поруч завмер Артем.
– Проходь, Кароліно, – холодно промовила свекруха. – Нам треба серйозно поговорити.
Кароліна повільно зняла туфлі та пройшла до кімнати. Серце впало кудись вниз.
– Слухаю вас.
– Я більше не сидітиму з дитиною, – викарбувала Тамара Іванівна. – Або ти повертаєшся на стару роботу, де нормальний графік, або шукай сама, хто буде з онуком сидіти.
– Але чому? – Кароліна подивилася на чоловіка. – Артеме, скажи що-небудь!
– Мама має рацію, – він нарешті підійняв погляд. – Ти стала зовсім іншою! Надто незалежною. Мені соромно, що дружина заробляє більше за мене!
– Соромно? – Вона не повірила своїм вухам. – Нам ще рік виплачуватиме іпотеку! Хто гаситиме платіж, якщо там я отримуватиму сімнадцять тисяч?
– Впораємось якось, – байдуже кинув Артем.
– Ти погана мати! – Додала свекруха. – Кар’єра для тебе важливіша за сина! Справжня жінка має бути вдома, а не мотатися незрозуміло де до ночі.
Кароліна дивилася на них і раптом зрозуміла. Вони не хотіли почути її аргументи. Їм було байдуже, що вона вкладає в цю сім’ю всі сили. Артему було прикро, що вона заробляє більше. А свекрусі – просто хотілося поставити її на місце.
– Добре, – тихо сказала Кароліна. – Я вас зрозуміла.
Вона розвернулась і пішла до кімнати сина. Хлопчик спав, розкинувши руки. Кароліна почала збирати його речі у сумку. Підгузки, одяг, іграшки.
– Ти що робиш? – Артем з’явився у дверях.
– Іду від тебе. І сина із собою забираю.
– Ти не маєш права! – Він ступив у кімнату, але не наважився підійти ближче.
– Ще і як маю, – вона застебнула сумку й обернулася до нього. – Ти ж хотів слухняну дружину? Ну ось і шукай її тепер! Але я тобі підкорятися не буду!
Артем зблід, але промовчав.
Серед ночі Кароліна забрала сина до своєї мами в інший район міста. Мама сонна відчинила двері, але побачивши дочку з онуком на руках, одразу все зрозуміла.
– Заходьте. Зараз постелю вам, – вона взяла сумку з рук Кароліни й відступила, пропускаючи їх у квартиру.
– Мамо, вибач, що так пізно.
– Що ти таке кажеш? – Мама обняла її однією рукою. – Вранці все розкажеш. А зараз тобі треба відпочити.
Вранці після короткої розмови мама взяла півтора місяця відпустки власним коштом. Допомогла знайти приватний садок неподалік. Кароліна подала на розлучення.
Артем почав дзвонити, вимагати повернутися. Потім почав загрожувати, що забере дитину, подасть зустрічний позов. Свекруха розпускала чутки серед спільних знайомих, що Кароліна покинула сім’ю заради грошей.
Суд тривав три місяці. Кароліна надала всі виписки за рахунками, довела, що саме вона утримувала сім’ю, сплачувала іпотеку. Артем не зміг пояснити судді, куди йшла його зарплата.
– У вас є докази ваших витрат на сім’ю? – спитав суддя.
– Ну… я ж працював, – промимрив Артем.
– Це не відповідь на запитання!
Суд залишив сина з Кароліною. Зобов’язав Артема платити аліменти. Квартиру розділили – колишній чоловік отримав меншу частку, бо основний внесок у погашення іпотеки зробила вона.
Квартиру вирішили продати. На отримані гроші Кароліна купила двокімнатну ближче до мами.
Світлана ж запропонувала їй частку в бізнесі.
– Ти зі мною з самого початку, Кароліно. Заслужила.
Син пішов у гарний садок. Мама допомагала вечорами, забирала хлопчика, гуляла з ним у парку. Артем справно переказував аліменти після того, як виконавча служба заблокувала йому картку за прострочення. Свекруха більше не дзвонила.
Кароліна сиділа на кухні у своїй новій квартирі, пила чай і дивилася у вікно. Син грав із машинками на килимі. Було тихо та спокійно.
– Мамо, дивись, яка в мене вежа! – Хлопчик показав їй конструкцію з кубиків.
– Молодець, сонечко. Красива.
Вона посміхнулася. Все склалося добре. Вона щаслива. Син задоволений. Мама поряд. Нехай Кароліна зовсім не так уявляла своє життя, але вона не скаржилася, бо була вільною…
Як вам закиди чоловіка? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки, та підписуйтеся на сторінку, щоб не пропустити нові публікації!
