Доброго дня. У мене є подруга, разом гуляємо з дітьми, вона колись рано вийшла заміж, народила сина, і все б добре, якби чоловік не почав гуляти.
Вона все прощала, знала всіх його коханок в обличчя, але терпляче чекала коли це все закінчиться, але в один “прекрасний” день, він зірвався не неї. Але вона все одно його пробачила.
Через деякий час він знову завів чергову коханку, мама моєї подруги вже не витримавши такого знущання над своєю дочкою, приїхала і вигнала зятя з квартири (так як квартира була на мамі моєї подруги).
Коли все дійшло до офіційного розлучення, виявилося що його коханка вже на 5-му місяці вагітності.
Пройшов рік, в подруги ніби всі її душевні рани зажили, і вона зустріла свою нову любов, по крайній мірі, їй так тоді здалося. Все було добре, квіти, побачення, він навіть прийняв її сина від першого шлюбу, як свого. Але час не змусив себе чекати, тільки як вони розписалися, все стало з ніг на голову.
Історія з колишнім чоловіком почалася повторюватися, тільки тут уже дитина була йому чужою, цей чоловік гримав на неї і її сина. Він заробляє гроші і все витрачає на себе, живе в її квартирі, і навіть грошей на продукти не дає. Гуляє в відкриту, приходить з нічних гулянок в 6-10 ранку, а вона все терпить, каже що не хоче бути одна, без чоловіка.
Але ж це не правильно, навіщо так топтати свою гордість, свою жіночу гідність, коли він один раз її так образив, що вона ледве до тями прийшла. Каже що вона жирна, що їй бігати треба, а вона все терпить, та й ще просить вибачення.
Я цього напевно ніколи не зрозумію, скільки разів намагалася з нею поговорити, вона нічого слухати не хоче.
Але це її життя, нехай живе так, як їй добре.
