Мій світ просто склався, як картковий будиночок. Мене зрадила найдорожча і близька людина, яка тільки може бути – моя мама. Знаючи, що хочу сім’ю, дітей, вона зробила все, щоб мене цього позбавити. Просто я раніше була сліпою, і не помічала, що мама творить. А треба було розплющити очі, та й послухати чоловіка, коли він у мене ще був.
Заміжня я була лише рік, але до кінця стосунків від кохання не залишилося і натяку, лише роздратування та негатив. Мені дуже не подобалося, що чоловік виявляє агресію, щодо моєї мами, може підвищити на неї голос. На мою думку, вона нічого такого не робила.
Ну, сказала щось, але це ж не привід кричати, та виганяти її з квартири. А чоловік робив саме так. Зараз я прокручую в голові все, що відбувалося в нашому сімейному житті, й розумію, що мама наполегливо тиснула на болючі точки, виводячи чоловіка з рівноваги.
Хоча мама і говорила нейтральним тоном і, здавалося б, прості речі, в яких не було закидів, але постійно довбала по болючому. Чоловік пішов з роботи, щоб займатися домашнім господарством, бо я заробляла більше за нього.
Зараз замислююся, та розумію, як чоловікові було складно, що він довго терпів мамин постійний пресинг. А я навіть не звертала уваги, адже я була впевнена, що мати щиро переживає за нашу родину.
А вона просто виводила мого чоловіка на сварку, щоб потім картинно залитися слізьми, звести нас на скандал. І чоловік мені намагався на це вказати, але я й гадки не мала, що мама на таке здатна.
Невдовзі, ми все ж розлучилися. Мама мене ніби щиро жаліла, казала, що це все чоловік винен, дурив мені голову, а я його дуже любила. Я поринула з головою в роботу, так було легше. Купила ще одну квартиру, щоб її здавати, задумалася про будівництво заміського будинку, поновила машину.
Сім років я жила роботою. Спочатку треба було забути, а потім втягнулася, не хотілося збиватися з ритму. Я й зараз активно працюю, але раптом зрозуміла, що треба ще й жити встигати. Он, у сестри вже двоє дітей, а я все одна та одна. Вирішила це виправляти. Відповіла на залицяння одного приємного чоловіка, сходила на пару побачень.
Життя почало наповнюватися фарбами, я змогла вибратися з колеса, в якому бігала стільки років, зупинилася і задумалася, що я заслуговую пожити для себе. Будинок уже будується, дві квартири є, гарна машина, на рахунках неабиякі заощадження. Мені немає потреби бігти попереду паровоза, можна видихнути.
З мамою я поділилася своєю радістю, що в мене з’явився чоловік. Мама навіть не стала зображати якесь щастя на обличчі, кисло запропонувавши не радіти завчасно, раптом новий такий самий, як і мій колишній чоловік.
А потім у квартирі, де я жила, стався потоп. У сусідів зверху прорвало трубу, квартиру ґрунтовно затопило. Я вирішила робити ремонт. На час робіт перебралася до мами, бо друга квартира здавалася, а будинок ще не було добудовано. Переїжджати до мого чоловіка, мені здалося, передчасним, хоч він пропонував. Мама ж не протестувала, сказавши, що буде тільки рада моєму переїзду.
Мене оточили турботою, мама готувала, подавала їжу, як у дитинстві, а ще поволі вкладала в мою голову ідеї, що треба потурбуватися про долю племінників, бо сестра з чоловіком особливим достатком не блищали. На другий тиждень перебування у мами я почала почуватися якось дивно. Начебто і не хворію, але самопочуття якесь не таке, не як завжди.
– Може, втомилася? Відпочити тобі треба, – занепокоєно заявила мама.
Я почекала, вирішивши, що якщо це від перевтоми, то коротка відпустка все виправить, але не дочекалася і поїхала до лікаря. Там мене оглянули та направили на аналізи.
І ці аналізи показали наявність у крові того, чого там не повинно бути.
Занадто високий рівень якихось гормонів, що є ненормальним. Лікар запитав, чи п’ю я протизаплідні, відповіла, що ні. Лікар не розумів, що відбувається, і запропонував перездати аналізи. А я замислилась. Чомусь згадалося, що за весь час, поки я у мами, я жодного разу сама собі їжу не готувала, та що там, навіть не накладала.
Мама відразу ж бігла мене годувати, заявляючи, що я і так на роботі втомлююся, а їй приємно про мене дбати. Маячня, звичайно, але я вирішила уважно придивитися до маминих дій. Виявилося, що не дарма. Вона насправді щось підсипала мені в їжу.
Спіймана на гарячому, мама заявила, що це вітаміни, а коли я пригрозила здати ці вітаміни на аналіз, зізналася, що це протизаплідні.
– Знайшла собі якогось мужика, куди тобі дітей у твої роки! Адже майже сорок років! Краще б про племінників подумала! Їм навчатися потрібно, та й жити заможніше не завадило б! Краще б їм допомогла! – вибухнула мама.
Виїхала я від мами відразу ж. Не могла бути поруч після такої підлості. Винайняла квартиру, щоб упорядкувати думки та переосмислити своє життя. Провела аналіз і зрозуміла, що мама завжди йшла шляхом “та навіщо тобі свої діти, он, племінники є”. І я допомагала родині сестри, але мама, мабуть, вважала, що я маю їх повністю забезпечувати, а своє життя мені й не потрібне.
Не впевнена, що колись ще спілкуватимуся з мамою. Вона зробила надто негарний вчинок. Якщо моє розлучення я ще могла якось їй пробачити, то ось ліки та взагалі ставлення до мене, як до гаманця для її улюблених онуків – ні. Як мені надалі спілкуватися з такою “мамою”? Можливо хтось порадить?
