Мама постійно порівнювала мене з доньками своїх подруг “заради мотивації”
Напевно, багато хто з нас стикався з НИМИ. Ні, ці вони не прибульці або щось паранормальне. ВОНИ – це діти маминих подруг. Так-так, ті самі син та донька маминої подруги. З ними вас завжди порівнювали та часто не на вашу користь.
“А ось дочка Іри завжди вчиться на відмінно, а ти?”
“А ось дочка Олени вже вийшла заміж, онуків Оленці подарує скоро, а ти що?”
“А син Людочки вже мати у відпустку відправляє за свій рахунок, не те, що ти!”
Напевно, вам знайомі подібні фрази. Я ними настільки переситилася у дитинстві, що зараз погано переношу критику на свою адресу.
Мені здається, мати привела мене у цей світ, тільки щоби змагатися зі своїми подругами. У неї їх було дві, і вся їхня дружба будувалася на суперництві. Вони постійно намагалися одна одну перевершити в чомусь.
Так у тітки Світлани у першої з’явилася дитина, тітка Наталя перша купила машину, а моя мама – успішно вийшла заміж. Звичайно, через все це страждали діти. Їх постійно порівнювали з кимось і тицяли в обличчя чужими успіхами.
Я вже мовчу про те, що ми мали також дружити між собою. Дякувати Богу це закінчилося, коли ми всі виросли, а нашим матусям довелося змагатися без нас. Хоч якийсь плюс був у дорослішанні.
На жаль, він був один. Після зустрічей мами з подругами, мені доводилося вислуховувати, які ж прекрасні Оленка та Христинка. Одна розумна не по роках, друга красива до запаморочення.
– Не те, що ти. Ні розуму, ні краси. Одне тішить, що слухняна, проти мого слова ніколи нічого не скажеш. Хоч цим можу похвалитися.
Зрозуміло, після таких слів я була скривджена. Ніколи не вважала себе найкрасивішою чи найрозумнішою, але чути подібне від рідної мами було боляче. Так я й росла, постійно заздрила донькам маминих подруг.
Чим старша я ставала, тим більше претензій і порівнянь чула на свою адресу. То “Оленка вступила на бюджет, а ти?”, то “Христинка молодець, час даремно не втрачала і хлопця собі відхопила гарного, із пристойної родини, а ти що? Васька твій – голодранець!”.
І це при тому, що ненависний їй Васька був із доброї, повної родини, кохав мене і допомагав навіть тоді, коли я не просила. Все одно, куди йому до хлопця Христини, який сплатив їй путівку на острови. Маму навіть не бентежило, що він старший за саму Христину років на десять.
Стало гірше, коли ми з Василем розійшлися. Він із батьками переїжджав до іншої країни, і ми вирішили не мучити один одного стосунками на відстані. Ну, не склалося.
– Бачиш, не такий він гарний, як ти казала! – переможно дивлячись на мене, сказала мама,
Подальші стосунки не складалися, і вирішила взяти паузу. Закінчила навчання і нарешті з’їхала від мами. Стало набагато спокійніше, коли я перестала щодня чути ненависні імена дочок маминих подруг. Звичайно, мати не залишила мене без порції порівнянь та новин, але цього стало так мало, що я могла вільно дихати.
І все ж я помітила, що всі ці роки не пройшли даремно. Ловила себе на тому, що на роботі намагаюся щось комусь довести, працюючи понад норму та виходячи у свій вихідний. А все заради чого? Щоб начальство іноді говорило:
– А ось Марійка у нас найкращий працівник. Вам би на неї рівнятися.
Розумієте? Не заради підвищення, не заради більшої зарплати. Просто заради похвали, якої мені так не вистачало. Коли я вкотре впіймала себе на цьому, я вирішила, що з мене досить. Не можна все життя гнатися за тим, чого мені не вистачило у дитинстві.
Я почала боротися з цим. Навіть сходила до психолога. Як виявилося, кількох сеансів вистачило, щоб я прийняла себе такою, якою я є. Я найкраща, навіть якщо мене не хвалять.
З Васею ми підтримували контакт, іноді листуючись у месенджері. Дружнє спілкування, не більше. Але тут він сказав, що повертається в місто, щоб вирішити деякі справи, і пропонує зустрітися. Зрозуміло, я погодилася, тому що в мене все ще лишилися почуття до нього.
На зустрічі він зізнався, що сумував за мною і не міг завести нових стосунків. Тому він запропонував мені їхати з ним. Так, спочатку буде складно, але потім все налагодиться і ми будемо щасливі.
Я погодилася, перш ніж встигла подумати та зважити всі за і проти. Вася сказав ні про що не турбуватися. Все, що мені потрібно було зробити – зібрати речі й попрощатися з мамою.
Я вже передчувала цю розмову з нею. На скільки я знала, ні Олена, ні Христина за кордон не поїхали. Попри те, що я пропрацювала свою дитячу травму, мені хотілося почути від неї хоча б кілька добрих слів.
І ось, коли я, сяюча від щастя, розповіла їй, що незабаром їду, вона лише ніяково відвела погляд і щось пробурмотіла під ніс.
– Нічого не хочеш сказати? – Холодно запитала я у збентеженої матері.
– А що ти хочеш почути? Так, ти молодець. Не чекала, що ти перша поїдеш. Завжди думала, що це буде Христинка, – вона помітила мій скривджений погляд і поспішила додати, – але я пишаюся тобою, правда. Вибач, що порівнювала тебе з дівчатками, але подивися, чого ти досягла!
Я не стала затримуватися в неї, адже бачила, як їй кортіло похвалитися моїм успіхо
