Мама просто накинулася на мене з претензіями про те, що цей хлопець мені зовсім не підходить. З якого переляку вона зробила такі висновки, навіть в голові не вкладається

Я зустріла Сергія, свого майбутнього чоловіка, коли закінчила університет. Він був старший за мене на шість років, красивий, світловолосий з блакитними очима, підтягнутої статури.

На жаль, батьків він не мав, і його виховувала бабуся, якої нещодавно не стало. Але Сергій був дуже веселим хлопцем, та оптимістично дивився на життя. Він працював у приватній компанії, постійно їздив у відрядження.

Мені було з ним дуже цікаво, він розповідав кумедні історії зі своїх подорожей. Ми з ним дуже швидко зблизилися, й були, як кажуть, не розлий вода. Незабаром він зробив мені пропозицію.

Мої батьки мешкали в іншому місті. До мене вони приїжджали вкрай рідко, переважно я їздила до них у гості. Я ніколи їх не знайомила зі своїми хлопцями, не бачила в цьому потреби, адже, до цього часу у мене не було серйозних стосунків.

Звичайно, я їм розповідала, що спілкуюсь із Сергієм, але що у нас все серйозно, я не говорила. Мій тато дуже добродушна і відкрита людина, а ось мама трохи іншого темпераменту.

Вона потайлива, завжди з недовірою та підозрою ставиться до людей, а ще любить накручувати себе, та надумувати всяку всячину. Звісно, коли дійшов час до весілля, потрібно було обов’язково познайомити Сергія з моїми батьками.

Я їм зателефонувала, та все розповіла про наші із Сергієм стосунки, та про пропозицію коханого. Мені здалося, що вони були здивовані, але в голосі чулася радість. Звісно їм довелося купити квитки на поїзд, та приїхати до нас.

Сергій саме мав повернутися з відрядження, тож мама вирішила приготувати вечерю, щоб у сімейному колі познайомитись, та поспілкуватися. Я хвилювалася, бо не знала, якої реакції очікувати від мами.

Сергій приїхав надвечір, тож ми його зустріли та сіли вечеряти. Здавалося, що вечір вдався, ми розмовляли, сміялися, але потім мама почала ставити йому багато різних не зручних запитань.

Наприклад, скільки він заробляє, чи зможе він повною мірою забезпечувати нашу сім’ю, коли придбає квартиру – та інші подібні питання.

Сергій, звичайно, був трохи здивований і спантеличений цими питаннями, але не розгубився, та відповідав жартома.

Коли вечір закінчився, і Сергій поїхав до себе додому, у нас із батьками відбулася дуже неприємна розмова.

Мама просто накинулася на мене з претензіями про те, що цей хлопець мені зовсім не підходить. З якого переляку вона зробила такі висновки, навіть в голові не вкладається!

А після її слів “ти мусиш його покинути”, я зовсім отетеріла! Вона сказала, що я пристойного хлопця повинна знайти! А в чому непристойність Сергія?

Я не могла повірити своїм вухам, адже такої реакції я зовсім не очікувала. Сказати, що я образилася на матір, це нічого не сказати. Як можна, не знаючи людину, так засудити її? Звісно, тато просто сидів і мовчав, що він проти мами.

Я ледве втримала себе в руках, та сказала, що більше спілкуватися на цю тему не хочу. Що від її балаканини, в наших з Сергієм стосунках нічого не зміниться, бо ми кохаємо одне одного і, попри все, будемо разом.

Мама репетувала, що аж слина з рота бризкала! Вона сказала, що ні бачити мене, ані спілкуватися зі мною вона більше не хоче.

Батьки наступного ж дня поїхали, а я просто не могла повірити, що рідна мати просто на рівному місці заварила таке, що й на голову не натягнеш. Після цього я чітко вирішила для себе, що першою телефонувати батькам не буду.

Час минав, ми з Сергієм розписалися, та почали жити разом. Ми були дуже щасливі, працювали, відпочивали, господарювали – все разом!

Лише одна ситуація завжди не давала мені спокою – сварка з батьками. Я себе винною не відчувала, тож вирішила не йти на примирення. Невдовзі у нас з Сергієм з’явився синочок! Ми були дуже раді.

Цією приємною новиною мені хотілося з кимось поділитися, і я вирішила надіслати батькам повідомлення. Я бачила, що повідомлення було прочитане, але ніякої реакції не було.

Мені було прикро та ніяково. Але наступного дня у мене був майже шок! Мої батьки приїхали без попередження до нас у гості!

Я була дуже здивована, але все ж рада, тому що після тієї злощасної вечері минуло цілих п’ять років, і я навіть не підозрювала, як за ними скучила.

Поведінка батьків мене приємно здивувала. Мама з татом попросили у нас пробачення, та визнала свою провину, через яку ми так довго не спілкувалися.

З того часу ми дуже зблизилися і постійно спілкуємося. Мама навіть на деякий час залишалася жити у нас, щоб допомогти з малюком.

Цю історію я не люблю згадувати, але, сподіваюся, що вона послужить комусь прикладом, як не треба чинити! А у вас була подібна ситуація, і як у результаті вона вирішилася?

You cannot copy content of this page