Мама волала, що я знайшла собі «принца», а холостому синочку вона віддасть усі свої продукти

То чому ж ми так по-різному ставимося до мами? Ми ж брат та сестра. Росли разом. Я точно не пам’ятаю жодного негативу в його бік. Просто дивно.

Свєта йшла вечірнім містом і не могла вмістити в голові ситуацію, що склалася. А думала вона одразу про кількох людей. Про себе, маму та брата. І складні відносини, що сформувалися між ними.

Світлані було 37 років. Чоловік, дитина. Щойно виплатили кредит за квартиру. Тепер, нехай і не нова, але квартира майже в центрі міста була офіційно їхньою власністю. Кожен квадратний метр був здобутий працею, нервами та головним болем.

Світлана не з чуток знала ціну грошам. Її сім’я ніколи не була багатою. Звичайна робота, будинок, сім’я. І після заміжжя та ще й з появою доньки зайвого часу на відпочинок не було зовсім. Чоловік орав в 2 зміни, та й вона працювала, примудряючись ще й стежити за дитиною. Інших варіантів не було, але мрія давала сил: власне житло.

Скільки сліз пролилося через це. Вони жертвували відпочинком, поїздками та покупкою якихось приємних речей. Іноді навіть економили на дитині: курточка не наймоднішої моделі, телефон без зайвих прибамбасів. Та вона маленька, і навряд чи це їй все потрібно. Але чомусь у інших дітей все це було!

В цей час її молодший брат почував себе дуже добре. Не те, щоб він гуляв у нічних клубах або розкидався грошима. Ні, він винайняв собі невелику однокімнатну квартиру і жив закоренілим холостяком. Грошей з його роботи, а скоріше з підробітку йому вистачало. І насправді він не напружувався зовсім.

Іноді вони всією сім’єю натикалися на нього посеред вулиці. Вічно веселий, завжди задоволений. Нікуди не поспішає і ні від чого не залежить. А він тільки вітався і усміхався у відповідь. Хазяїн життя.

На те, щоб допомагати матері зайвою копійкою, грошей він ніколи не мав. Зате він спокійно міг прийти до неї в гості посеред тижня і спустошити половину холодильника. Це для нього було легкою прогулянкою.

Але не це зараз займало так багато місця у думках Світлани. До такої поведінки братика вона звикла. Бісив її випадок, про який вона тільки-но дізналася. І від такого нахабства сльози самі наверталися на очі.

Виявилося, що брат Дмитро нещодавно купив машину. У друзів, і не найкращого стану. Коротше, дешево та за знайомством. Але ж на ходу! На таке, отже, гроші в нього знайшлися. А в їхньому містечку без автомобіля обходилися, якщо не всі, то вже більшість точно.

І то для справи: таксисти, дітей возити чи на дачу їздити. А у ледарів на зразок її брата грошей на бензин не було. Мабуть, тому її і продали.

Але це було ще не все, виявилося, що, щоб «синочок» міг собі заощадити на цю тарантайку, мама постійно допомагала йому продуктами. Щоб із голоду не опух. А ці продукти тим часом були найчастіше куплені Світланою та її чоловіком. На допомогу вже старенькій мамі. А вийшло воно ось як.

Коли ж Світлана прийшла до мами з’ясувати ці обставини, вона ледь не прогнала з квартири. Як це їй спало на думку порушувати це питання і наговорювати на рідного брата?! Невдячна сестра, а ще й старша! З чоловіком, у своїй квартирі, за хорошої роботи. Не те що синочок, бідолаха! Ага, а вона ж собі «принца» знайшла, одразу з конем та замком…

Ось чому так виходить: одним все, а іншим нічого? Адже вона любить маму і добре до неї ставиться. А от брат не любить, мабуть, нікого. Дбає тільки про себе і проживає життя, як захоче. І до нього ставлення чудове. Ще й у приклад його ставлять.

Чим вона таке заслужила і як тепер поводитися? Ех, начебто б і завела свою сім’ю, а родинні питання так і не відпускали. Прикро.