Мама близько пів року тому вирішила, що це нормально, якщо ми з чоловіком платитимемо їй як за оренду квартири.
Вона ж могла її здавати, а пустила туди жити нас. А якщо ми з’їжджати не плануємо, а вона вийшла на пенсію, то тепер маємо покрити її збитки.
Коли я одружилася, ми з чоловіком вирішили, що хочемо власну спільну квартиру. Але грошей на її покупку в нас, звичайно ж, не було. Вирішили збирати. В цей час ми планували жити у другій квартирі моєї мами, куди вона нас люб’язно пустила.
Спочатку було обумовлено, що ми платимо комуналку, робимо там власним коштом ремонт і мама нас не чіпає. Умови більш ніж прийнятні. Стали ми з чоловіком жити у цій квартирі.
Звичайно, одразу почати накопичувати на власні квадратні метри нам не вдалося. Для нормального проживання спочатку потрібно було впорядкувати наявне житло.
Витратитись довелося серйозно, бо вже в процесі ремонту з’ясувалося, що однією косметикою тут не обійтися. Труби та проводка теж були під заміну.
Ремонт вийшов серйозний і витратили ми на нього набагато більше, ніж планували. Але результат того був вартий, жити у квартирі стало набагато комфортніше та приємніше.
Мамі теж сподобалося, як ми привели квартиру до ладу. Звичайно, жодних рахунків ми їй не пред’являли, все за свої гроші.
Спокійно ми прожили у квартирі цілих два роки, а потім мама вийшла на пенсію. Точніше, вона б на неї й не виходила, але її наполегливо попросили дати дорогу молодим.
Посидівши кілька місяців на заслуженій пенсії, мама вирішила, що грошей їй обмаль буде і прийшла до нас із пропозицією.
– Ось ви живете в моїй квартирі вже котрий рік, а я ж її здавати могла, все ж прибуток був би. Давайте ви мені тисяч по п’ять поверх комуналки платити будете?
Ми з чоловіком переглянулися, але робити нічого. За п’ять тисяч ми квартиру не знайдемо, було вирішено платити. Ще кілька місяців пройшло спокійно, а потім мамі стало знову не вистачати грошей.
– Ну що у наш час п’ять тисяч? Зараз ціни на житло знаєте які? Я вирішила, що буде справедливо, якщо ви платитимете мені пʼятнадцять тисяч. У цьому районі оренда однокімнатної квартири коштує саме стільки, я вже все дізналася.
Тут я вже обурилася. Такої домовленості у нас не було. П’ять тисяч ми ще могли потягнути, а ось більше платити – ми з таким самим успіхом могли винаймати житло в інших людей.
– А чого ви нервуєте? І так скільки часу безкоштовно жили! Треба і честь знати.
– Ми взагалі-то з клоповника квартиру зробили нормальну! Ти в ремонт жодної копійки не вклала, – не витримала я.
– Та що ви там особливого такого робили? До того ж, а хто вас примушував? Самі так вирішили, тож не валіть з хворої голови на здорову. Загалом або платіть, або давайте звільняйте квартиру, я її здавати буду.
Ми цього ж вечора переїхали до бабусі чоловіка, а наступного дня я відвезла мамі ключі та лист із пропозицією викупити у мене мою частку в тій трикімнатній, де вона зараз проживає.
Мабуть, мама забула, що свого часу квартира приватизувалася на трьох – мене, маму та тата. Коли тато пішов із сім’ї, він свою частку переписав на мене.
Тож я є власницею двох третин квартири. А та однокімнатна квартира, в якій ще недавно ми з чоловіком жили, дісталася мамі у спадок від бабусі.
– І звідки я такі гроші візьму, – хмикнула мама, зрозумівши, що я хочу від неї.
– Ну, якщо ти не викупиш, я ці частки комусь іншому продам, – спокійно пояснила їй я. Мама аж в обличчі змінилася.
Раніше б я цю тему не порушувала, незручно з мамою якось таким розподілом займатися, але вона перша вирішила перевести родинні відносини в грошові.
Мама довго обурювалася, що я, невдячне створення, готова з квартири зробити гуртожиток, мати залишити на вулиці. Я з її нахабства просто дивувалася. На якій вулиці? Вона має окрему квартиру!
Я запропонувала їй квартиру продати та гроші поділити згідно з частками. Їй її частки на якийсь час точно вистачить. А ми із чоловіком спокійно візьмемо іпотеку.
Мама зі мною тепер не спілкується. Мабуть, вирішила, що якщо нічого не відповідатиме, то я відстану. Але це вона дарма. Я все одно продам свої частки, нехай і отримаю менше, ніж якби продавали всю квартиру цілком.
Вона перша почала поводитися некрасиво. Тепер не їй волати до моєї совісті. Розсудіть нас.
