Мама просто переступила межу адекватності, мені здається. Я народила чотири місяці тому, а вона мене ставить перед фактом, що мені треба доглядати два тижні за лежачою бабусею.
На думку мами, якщо я в декреті, то мені нічого не варто переїхати до бабусі, щоб її доглядати. А те, що в мене немовля на руках, що бабусі буде некомфортно у квартирі з дитиною, яка часто плаче – мамі начхати.
Я одружилася три роки тому. До цього я жила з мамою, допомагала доглядати бабусю, яка після другого інсульту не могла сама пересуватися.
Після весілля бабуся сказала, що віддає мені свою квартиру, щоб ми не поневірялися по орендах. По мамі було видно, що вона таким рішенням не задоволена, але сперечатися тоді вона не стала.
Ми з чоловіком зробили у бабусиній квартирі ремонт, стали жити. До мами я заходила щодня, щоби допомогти з бабусею. Якщо треба було відвезти її до лікарні, наприклад, то тут ніколи не відмовляв мій чоловік.
Коли мама виїжджала на відпочинок, я залишалася з бабусею, годувала, прибирала, стежила за тим щоб вона приймала ліки, добре що моя робота дозволяла працювати з дому, а бабуся не вимагала до себе підвищеної уваги.
Я розуміла, що зобов’язана допомагати, адже мамі важко. І я допомагала, поки була така нагода, а потім я завагітніла і мені стало важко це робити.
За період виношування я п’ять разів лежала у лікарні, дитина мені далась важко. Мама начебто розуміла все, але час від часу все одно повертала в розмову закид, що вона там одна з бабусею, а я тут прохолоджуюся.
Ми мамі запропонували допомагати грошима, щоб приходила доглядальниця, але мама чомусь відмовилася. Послалася на те, що бабуся сама буде проти, щоб поряд була чужа людина.
Ми наполягати не стали, а потім взагалі стало не до маминих проблем, бо я зʼявилась дитина і вся увага переключилася на неї.
Мама з дитиною, звичайно не допомагала, та я і не просила, розуміла, що їй і так є про кого піклуватися. Свекруха у мене живе далеко, чоловік майже весь час на роботі, тому я кручуся з немовлям одна.
Зараз дитині вже чотири місяці, я звикла бути мамою, але все одно іноді дуже важко. Особливо, якщо дитина цілу ніч стояла на вухах, а ти намагалася її вкласти.
Минулого тижня мама зателефонувала та повідомила, що взяла путівку до санаторію. Звичайно, моє перше питання – а хто залишиться з бабусею.
Мама так здивувалася йому, сказала, що взагалі розраховувала на мене в цьому плані. Тут вже прийшла моя пора дивуватися, все-таки я з немовлям на руках, куди мені ще доглядати за лежачою бабусею.
– Ну ти все одно в декреті, яка тобі різниця, де пожити два тижні! – підвищила тон мама.
Велика різниця! Треба речі перевозити, самим переїжджати, але це не саме складне. Як мені розірватися? Тут немовля кричить, там бабусі щось треба буде, а я одна.
Та й самій бабусі навряд чи буде комфортно, що у сусідній кімнаті постійний дитячий плач. Вона людина похилого віку, від шуму швидко втомлюється. Та від дитячого плачу і молодий швидко втомиться.
Але це маму не переконало. Вона заявила, що квартиру бабуся подарувала мені, тому я маю хоч щось для неї робити. Та й сама мама для мене зробила чимало, тому заслуговує зараз на поїздку до санаторію.
Я уявити не можу, як справлятимуся. Спробую поговорити з бабусею, може вона таки погодиться на доглядальницю.
