Мама забрала на виховання дітей своєї рідної недолугої сестри

Мама виростила нас із братом у коханні та турботі. Навіть коли було дуже тяжко фінансово, вона все одно знаходила на нас час, працюючи на трьох роботах, бо потрібно було лікувати хворого брата. А коли мого брата не стало, то вона зовсім змарніла. Знайшла своє покликання, допомагаючи іншим, і змогла за рік відновитися.

Ми жили з нею удвох до мого шістнадцятиліття. Я вступила до коледжу в іншому місті, де надавали гуртожиток. Мені пощастило, і в кімнаті я залишилася сама, так нікого й не підселили. А потім я платила зі стипендії коменданту гуртожитку, і мені навіть не думали нікого підселяти.

 

Мама була рада, що в мене все гаразд. Я влаштувалася на підробіток у вечірні та нічні зміни, й перестала брати в неї гроші. Вона змінила роботу, але довелося змінити ще й спеціальність, щоб заробляти більше.

Знаю, що у мами з грошима було все добре, бо вона навіть відкрила в банку накопичувальний рахунок. Я була рада, що мама змогла видихнути. Адже вона була зовсім молода, лише тридцять сім років, не хотілося, щоб  поставила на собі хрест.

Одного разу мама мені зателефонувала, та попросила приїхати, мовляв, скучила і хоче побачитися. Але я не могла просто зірватися в будь-який день. За півтора тижня, коли вихідні в інститут, де я почала навчатися після коледжу, збіглися з вихідними на роботі, я поїхала додому. Мама зустріла мене мало не зі слізьми, хоча я вдома не була лише два місяці.

Ми пили чай, я розповідала їй про роботу та навчання, про свої плани на майбутнє. Мама м’ялася, і я бачила, що вона хоче про щось поговорити зі мною, але чомусь соромиться, чи побоюється. Тільки ближче до вечора вона мені розповіла, що моя тітка, а її сестра, має серйозні проблеми.

Таня дуже полюбляла розгульні компанії, а діти залишалися без нагляду. Вона займалася рукоприкладством, жорстоко карала їх, не давала відвідувати школу. Світло, воду та газ у квартирі відключили, соціальні працівники погрожують забрати у неї дітей. Я навіть не знала, що сказати на це.

Тітка Таня завжди любила напої, але до зловживання справа ніколи не доходила. А тут така страшна ситуація. Я знаю, що її синам-двійнятам зараз по дванадцять років. Але я навіть уявити не могла, що мама збирається  зважитись на такий відповідальний крок.

Після цієї розмови, вона дзвонила мені кілька разів і розповідала, що намагалася запроторити сестру на лікування, але все безрезультатно. Мама мовчала, що весь цей час вона виборювала право на дітей. Вонга  мала дуже добрий дохід, але була самотня, соціальні служби відхиляли її прохання.

Тоді мати звернулася до суду. Таню позбавили батьківських прав, чому та тільки зраділа, і навіть завела собі нового коханця, щоб веселитися було не так самотньо, а мамі дали повну опіку над Льошею та Артемом. Дізналася я про все це тільки тоді, коли все завершилося, і діти переїхали до нас.

Вони були дуже раді, адже тут вони могли грати, купатися, їсти вдосталь, вчитися в школі, та відвідувати різні заняття, не боячись чергового ляпаса. Хлопці швидко почали називати мою маму своєю мамою, та дуже прикипіли до неї.

Я сумнівалася в правильності цього рішення, бо мама так і не влаштувала своє особисте життя, як знову поринула в материнство. Хлопців я теж прийняла, як братів, навіть приїжджати почала частіше. Мама завжди говорила, що любить дітей, та готова виховувати їх, як рідних.

Але я б так зробити не змогла. Не зрозумійте мене неправильно, я просто злякалась б так зробити, бо часи зараз занадто важкі. Головне, що зараз вона справді щаслива, а хлопці ростуть у теплі та турботі, а не в дитячому будинку.

Думаю, що мати зважила всю відповідальність перед тим, як зробити такий відповідальний крок.
Нині ми всі вже виросли. Я закінчила інститут після коледжу, влаштувалась у науково-дослідний інститут і добре заробляю. Льоша навчається в медичній академії, а Артем після школи взявся відкривати власну справу, у нього все чудово виходить.

Ми стали однією великою родиною, де кожен один за одного горою! Мама пишається нами, й не втрачає нагоди, щоб сказати про це. Думаю, вона має повне право пишатися ще й собою! Тітка Таня, до речі, вже довела себе до нестями, й навіть не впізнає ні синів, ні рідну сестру.

Що б з ними було, якби мама не забрала їх? Вони б пішли стопами матері, або потрапили до дитячого будинку. Навіть уявляти цього не хочу! Я поділилася цим героїчним вчинком моєї мами, бо дуже нею пишаюся, та люблю!

You cannot copy content of this page