Мабуть, тепер я залишилася зовсім без сім’ї, якщо вже мама стала на бік брата. Свою поведінку вона пояснює просто – вони з братом живуть в одній квартирі, тож псувати з ним стосунки мама не хоче.
А що брат вчинив підло, то це життя, і не таке буває. Зовсім же без грошей мене не залишили, правильно?
Взагалі, якщо розібратися, то я теж винна у події. Повірила, що вже родичі мене точно не кинуть, але вийшло, що я помилялася. Наївна простота.
У мене, мами та брата в нашій двокімнатній було по одній третині у власності. Так оформляли ще за приватизації. Батько тоді в ній не брав участі, тому після того, як його не стало нічого в частках не змінилося.
Була ще бабуся, яка мала однокімнатну. Вона одразу сказала, що заповіт писатиме на двох онуків, щоб мені та брату дісталося по половині квартири. Бабуся казала, що або ми визначимося, хто там житиме, або просто продамо, а гроші поділимо.
Бабуся була ще жива, коли брат одружився. Його дружина швидко залетіла, і щоб не витрачати зайві гроші на оренду житла, брат прийшов жити до мами. Я на той момент жила в іншому місті, бо тільки вступила до університету.
Мама перейшла до маленької кімнати, залишивши братові та його сімейству велику. Коли я приїжджала на канікули, ми мешкали з мамою в одній кімнаті.
Але я вже чітко розуміла, після навчання в цю квартиру я вже не повернуся, бо вжитися з нахабною братовою дружиною у мене не виходило.
Вона насаджувала свої правила, а мама не хотіла псувати стосунки з дружиною сина, підтакуючи їй вголос, а наодинці просила мене не влаштовувати скандали. Казала, що я поїду, а їй потім з ними жити, тому мені радили просто набратися терпіння.
Своїми проблемами я поділилася з бабусею. Вона подумала і запропонувала варіант – я відмовляюсь на користь брата від своєї частки у двокімнатній, а вона переписує заповіт, щоб її однушка дісталася мені. Я озвучила мамі та братові цю ідею.
Брат спочатку обурювався, що він залишається у програші, але потім подумав і погодився. Я навіть здивувалася, чого це він так швидко, а виявилося, що мати обіцяла йому за заповітом віддати свою частку.
Тобто, по суті, брат отримає у своє користування цілу двокімнатну, а не половину однокімнатної. Вже помітна перевага, правда?
Я оформила відмову від своєї частки, як і обіцяла, а от бабуся переписати заповіт не встигла. Спершу вона потрапила до лікарні, потім були ще якісь проблеми, а потім її не стало. У заповіті так і значилося, що половина квартири мені належить, а половина брату.
Спочатку я не надала значення, думаючи, що брат буде діяти по совісті, відмовиться від своєї частки на мою користь, але надто я про нього добре думала. Брат округлив очі та сказав, що такої розмови не було, він не обіцяв відмовлятися від своєї частки.
– Але як же так! Була ж домовленість! Мама все чула!
Брат із посмішкою порадив мені ще до суду звернутися. Зрозуміло, що формально він скрізь правий. Довести щось мені не вдасться. І в результаті я залишилася тільки з половиною однокімнатної, навіть третину двокімнатної віддавши в чіпкі руки брата.
Я намагалася шукати підтримки у мами, але вона стала на бік брата. Документи чисті, а що на словах була домовленість, це не доведеш.
У приватній розмові мама визнавала, що брат вчинив не чесно, але щось говорити йому мама не стане.
– Ми з ним під одним дахом живемо, нам ні до чого сваритися, – відводячи очі, заявила мені вона.
На запитання, чи переписала вона на брата свою частку, мама не відповіла, але її мовчання було зрозуміліше за будь-яку відповідь.
Потім мама додала, що в нього вже сім’я, діти, йому своє житло життєво необхідне. А я ще молода, самотня, з продажу квартири бабусі зможу отримати половину і вкласти її в іпотеку.
Комусь двокімнатна, а комусь перший внесок по іпотеці. Дуже рівноцінне ставлення до дітей, сказати нічого. Мама щось говорила на тему того, що брат ще її доглядатиме, тому все справедливо щодо спадщини.
А я не здивуюсь, якщо дізнаюся, що доглядати її брат не планує. Прибиральниця та нянька – ось яку роль зараз мама грає у родині брата.
Вона сама себе там так поставила. Поки вона їм корисна і потрібна, поки має сили та вона ще працює, отримує пенсію і може допомогти бідному синочку грошима. Але що буде, коли її користь стане не такою помітною?
Діти брата підростуть, їм буде потрібна своя кімната. Найімовірніше, маму попросять її звільнити. І я не хочу застати цей момент, бо припускаю, куди вона піде – до мене. А я відмовити не зможу, але й не забуду, як вона повелася.
Щоб не відчувати своїх нервів у майбутньому, я дочекаюся, коли продадуть бабусину квартиру, заберу свою частину грошей і поїду кудись. У цьому місті мене нічого не тримає, сім’ї, як виявилося, я не маю, а все інше я знайду в будь-якому іншому місті.
Контакти з мамою та братом я підтримувати не збираюся, їм разом чудово живеться, хай так і буде.
