Мамі б язик у вузол зав’язати, щоб вона не балакала про те, що не треба. А то влізла зі своїм “я хотіла якнайкраще”, а я тепер не знаю, що робити.
Не знаю, чи вийде якось все залагодити, але чоловік налаштований дуже рішуче. Він образився на мене, і не дивно – адже мама мало того, що влізла, так ще й донесла інформацію у своїй інтерпретації, що ситуацію посилило.
Я одружена другий рік. Хоч ми з чоловіком і жили до весілля разом, але, мабуть, притертися як слід один до одного не встигли, то тут, то там виникають причини для конфлікту.
Нічого особливо серйозного, але купа неприємних дрібниць теж не додає настрою. Ось взяти ті ж розкидані по квартирі шкарпетки.
Яка в них трагедія? Та ніякий, але коли другий рік день у день доводиться збирати ці “подарунки” по всій квартирі, це дратує.
Немає нічого складного дійти до ванни й там зняти шкарпетки, одразу закинувши їх у прання? На мою думку, це просто, але в чоловіка чомусь це ніяк не виходить.
Або звичка різати щось прямо на столі. Навіщо псувати стільницю, залишати на ній подряпини, якщо можна просто взяти дошку та порізати на ній?
Знову питання без відповіді. Чоловік регулярно забуває про дошку і ріже на столі. І я не знаю, як з цим боротися, якщо не бити його струмом щоразу, коли він щось робить не так.
Ось про такі побутові дрібниці я й плакалася мамі. Не шукала якоїсь допомоги, мені просто треба було комусь висловитись, але й від мудрої поради я б не відмовилася.
Все-таки у мами досвід сімейного життя більше мого, вона в шлюбі тридцять років. І я сумніваюся, що з татом не було взагалі жодних проблем. Але якось вони їх вирішували.
Загалом, ходила я до мами, скаржилася, обурювалася, а вона мені головою кивала і казала, що все ще зміниться, все буде гаразд. Їй би на цьому й зупинитися, але ж ні, її понесло “робити добро”.
Я про це дізналася, коли чоловік влаштував мені скандал. Він так кричав, що я спочатку навіть не зрозуміла, що сталося, але вже потім до мене дійшло – з ним поговорила моя мама.
Подзвонила зятю, домовилася зустрітися, а там йому і виклала, що якщо зять не хоче втратити сім’ю, то йому треба позбутися своїх недоліків, а саме… І далі йшов довгий список “гріхів”, доповнений і творчо перероблений моєю фантазеркою мамою.
За підсумком картина для чоловіка виглядала зовсім непривабливо. Немов я мамі на нього постійно скаржуся, а сама мучуся і живу з чудовиськом, від якого смердить, який за рівнем розвитку десь на рівні бабуїна та якому місце у зоопарку.
Звичайно, я цього не говорила, але після розмови з моєю мамою у нього саме таке враження склалося. Тому він мені сказав, що коли він такий жахливий, а мені так нестерпно з ним жити, то треба розлучатися.
Коли чоловік покричав і пішов, я подзвонила мамі та подякувала їй за “допомогу” у розладі сімʼї. У мене б так точно не вийшло.
Все, що сказала мені мама, це боязке “ну, я ж хотіла якнайкраще”. Жаль, що вона своїм “як краще” довела ситуацію до точки кипіння.
Як тепер із чоловіком розмовляти, уявлення не маю. Розлучатись не хочу, але після маминої “допомоги” доведеться дуже постаратися, щоб цього не сталося.
