Мамі шкода сестру, а мені шкода маму. Але доки сестра з нею живе, я мамі допомагати не буду. І нехай мама плаче та ображається, вона сама зробила свій вибір.
Моя старша сестра все моє свідоме життя з мене знущалася. Постійні образливі прізвиська, підстави, щоб на мене лаялися батьки та вчителі, погане ставлення. Потім я навчилася давати відсіч. В основному на сестру діяли тільки методи фізичного переконання, тому мені діставалося ще й за те, що я “дерусь із сестричкою”.
Мої спроби відкрити батькам очі завжди провалювалися, тому що сестра чудово вміє маніпулювати та зображати із себе жертву, коли їй це вигідно. Коли тато пішов із сім’ї, сестра дуже намагалася навіяти матері, що це все через мене, але тут навіть її таланту не вистачило, хоча нерви вона мені тоді добре потріпала.
Але мама, навіть упіймавши старшу дочку на відвертій брехні, знаходила причини її виправдати. Мовляв, їй складніше дається розлучення батьків, так вона виражає емоції.
І з цього моменту мені стало вже не просто прикро, мене почала захльостувати злість. Коли мама вдавала або насправді не помічала, що коїть сестра, було ще нічого. Але тепер вона все бачить і просто виправдовує її поведінку.
У шістнадцять років я вступила до коледжу, поїхала з дому і дуже довго відновлювала стосунки з матір’ю. Я п’ять років вважала її зрадницею. Звісно, сестра в мене чудова, просто дуже чутлива і химерна, а я маю це зрозуміти, прийняти, перетерпіти та пробачити.
Спочатку сестра переживала розлучення батьків, потім смерть тата, потім своє невдале заміжжя, і завжди мама знаходила виправдання для огидної поведінки старшої дочки. Їй мама допомагала, її слухала, а я йшла була завжди в стороні. Як мама одного разу сказала: “Ти ж сильна, ти й сама впораєшся, а сестра така емоційна, їй важче жити”.
Нормальні стосунки з мамою у мене були, доки сестра цілий рік була одружена. Ось у цей час із мамою якось можна було спілкуватися.
Але потім сестра розлучилася, повернулася до мами та в нас почався новий розділ, в якому сестра страждала через свою зруйновану сім’ю, а мама перед нею на задніх лапках танцювала, намагаючись догодити.
Вже три роки сестра мешкає у мами. Іноді десь працює, але найчастіше ні. Наїла зайві двадцять кіло, лається з матір’ю, тягне з неї гроші. А мама зітхає, шкодує дочку та забезпечує цю дорослу амебу, яка чудово влаштувалась на маминій шиї. Тільки виявилось, що й у мами шия не залізна.
Пів року тому маму вивели на пенсію, а нову роботу вона знайти так і не може. Щось їй за здоров’ям не підходить, десь вік вже не той, кудись без освіти не беруть. На одну пенсію жити вдвох важко, особливо коли другою є моя сестра, яка взагалі не хоче нічого робити, зате постійно скаржиться на свою гірку долю. А мама її шкодує.
Її мама шкодує, а в мене гроші просить. Замість того, щоб або вигнати старшу дочку, яка знахабніла в край, або відправити її на роботу, щоб зняти грошове питання.
Але ж мамі її шкода, вона ж так не може. Натомість у мене гроші випрошувати вона може. Якби мама жила сама і їй не вистачало б пенсії, я б все зробила, але допомогла, а так не стану.
Я мамі прямо сказала, що поки вона живе з сестрою, поки мама її годує та обслуговує, від мене вона не побачить жодної копійки. Максимум за квартиру платитиму, щоб їм світло та інші комунальні зручності не вимкнули.
Мама мене називає жорстокою, плаче, але доню з квартири не жене. А якщо так, значить, маму все влаштовує. Далі хай самі розуміються.
