– Мамо, а чому бабуся каже, що ти мене мориш голодом? – Коля вийшов на кухню, тягнучи по підлозі довгі штанини піжами. – Вона вчора тітці Марині телефоном розповідала, що я весь худенький і не щасливий.
Половник вислизнув у мене з рук і шубовснув назад у суп, оббризкавши плиту. Так. Спокійно, Ольго. Не кричати! Чи не плакати! Не дзвонити чоловікові на роботу з криками «твоя мати знову!»
Просто дихати.
– Сонечко, бабуся іноді… фантазує, – видавила я з себе, наливаючи синові тарілку супу. – Ти ж не голодний?
– Ні-і Коля сів за стіл і заходився обідати. – Я їй казав, що просто хочу ще котлет, як ти робиш, із пюре. А бабуся сказала, що ти мене не годуєш. Дивна вона якась.
Отут я і зламалася. П’ять чортових літ я терплю цю жінку! Ніна Павлівна, божа кульбаба, золота свекруха, як кажуть усі знайомі. Тобі так пощастило з нею, Олю! Вона ж така мила!
Ага, мила! Особливо, коли розповідає всій рідні чоловіка, яка я погана мати!
Почалося все безневинно.
– Олечко, а ти точно правильно пелюшки переш? Просто у малюка почервоніння.
А шкіра у дитини була ідеальна, пелюшки я кип’ятила, як у дев’ятнадцятому столітті. Потім пішло-поїхало.
– Олечко, а ти впевнена, що правильно годуєш? Дитина така худенька.
Це про Колю з його пухкими щічками та перев’язочками на ручках! Андрій, мій чоловік, звичайно, нічого не помічав.
– Оль, ну що ти вигадуєш? Мама просто глибоко переживає, вона любить Миколку.
Ага, як же. Особливо любить забирати його на вихідні й потім обдзвонювати всю рідню з розповідями про те, як онучок скаржиться на злу матусю. Останньою краплею став дзвінок від зовиці минулого тижня:
– Оль, ти це… може, до психолога сходиш? Мама каже, на Миколку кричиш постійно. Це ж травма для дитини!
Я тоді просто поклала слухавку.
А знаєте, що найприкріше? Я реально намагаюся бути гарною мамою. Читаю книжки з виховання, вожу сина на розвивайки, готую окремо без солі та спецій, як і годиться.
І так, іноді я підвищую голос. Коли він вп’яте за день розливає компот на диван або малює фломастером на шпалерах.
– Тобто, Ніно, ти нам усім… брехала? – тихо спитала вона.
– Я… Я не те мала на увазі… дитина не так зрозуміла… – забурмотіла свекруха.
– Бабуся ще казала, що мама на мене кричить, – додав Коля, облизуючи крем із пальців. – Але мама не кричить. Ну тільки коли я на шпалерах малюю. Але ж це не можна, правда?
Андрій сидів блідий, дивився на матір так, наче бачив її вперше.
– Мамо, – тихо сказав він. – Що ти робиш? Навіщо ти так?
– Ви тут всі проти мене! – пафосно вигукнула свекруха. – І дитину підговорили, щоб бабусю поганою виставити. Звичайно, інших же недругів немає!
Свекруха встала з-за столу. Старанно не дивлячись ні на кого, вона пробурмотіла щось про погане самопочуття і пішла. Більше того дня вона не повернулася.
Як та пішла, зовиця довго вибачалася. Обіцяла, що більше ніколи не повірить пліткам. Брат Андрія плескав мого чоловіка по плечу і повторював:
– Та гаразд, Андрюхо, всі ми знаємо, які бувають бабусі.
Увечері, коли гості розійшлися, а Коля заснув, Андрій сів поруч зі мною на диван.
– Вибач, – сказав він. – Я мусив давно це припинити. Просто не вірилося, що мама може так… підставити тебе.
– Вона це робила, – знизала плечима я. – Але більше Коля до неї не поїде. І якщо вона хоче бачити онука, то лише у нас удома, під наглядом.
Минуло три місяці. Свекруха приходить у гості раз на два тижні, сидить тихо, грається з Миколою, більше не розповідає рідні страшилки про злу невістку.
Родичі тепер, коли вона намагається розпочати свої голосіння, просто змінюють тему. Але вчора почула від сусідки, що виявляється, у мене є інший чоловік.
Та зізналася, що Ніна Павлівна давно розповідає сумну історію, як я зіпсувала життя її синові. От і думаю, спочатку чоловікові розповісти чи одразу з нею поговорити?
Хоча який сенс із нею розмовляти, напевно, тут потрібні якісь жорсткіші заходи…
Можливо дасте слушну пораду, як провчити “пліткарку”?
Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Підтримайте автора вподобайками – Вам не складно, а мені приємно!💖
