Зранку в п’ятницю, збираючись на роботу, Алла попередила молодшу сестру Поліну:
– Поль, не забудь, тобі сьогодні ввечері з дітьми сидіти. Я йду на корпоратив.
– Чому це мені? – обурилася Поліна. – У нас у школі сьогодні дискотека на честь жіночого свята. Домовляйся з мамою.
– А я теж не можу, – визирнула з кухні Наталія Вікторівна – їхня мати. – Мені на роботі подарували квиток на концерт. Тож я сьогодні йду у філармонію.
– Ось бачиш, Поль, мама не може. До речі, сьогодні в саду короткий день просили забрати дітей до чотирьох. Ти якраз після занять підеш, – зауважила Алла. – І, будь ласка, поклади їх спати не пізніше дев’ятої.
Поліна мало не розплакалася від розпачу – на сьогоднішній вечір у неї були великі плани, вона розраховувала, що танцюватиме з Єгором, а потім він, можливо, проводить її додому. І ось старша сестра зруйнувала її надії.
У школі подруга Поліни одразу помітила, що та не в настрої, попри свято.
– Що трапилося? У тебе такий вигляд, наче ти щойно лимон з’їла, – спитала Ліза.
– Мама сьогодні йде на концерт, Галка – на корпоратив. А мене з дрібними лишають – пів дня племінниць розважати, годувати, потім спати укладати. Це мені замість дискотеки, – пояснила подрузі Поліна.
– А чому ти повинна сидіти з дітьми сестри? Алла тебе постійно залучає: то вона на дачу з подругами, а їх на тебе залишає, минулого літа взагалі на тиждень на море поїхала, а дочок на вас з матір’ю кинула.
– І взагалі вона дуже часто їх на тебе вішає: “Поля, забери, Поля, погуляй, Поля, посидь”. Наче у тебе свого життя нема. А ти хоч раз відмовитися пробувала? – Запитала Ліза.
– А як я відмовлюся, якщо її мама завжди підтримує:
– Поліно, ми повинні допомагати Аллі – їй треба влаштовувати особисте життя.
– Класно! – Заявила Ліза. – А в тебе, значить, особистого життя не повинно бути?
– Я якось запитала про це у мами, а вона відповіла, що у чотирнадцять років про особисте життя думати зарано.
– А сестрі твоїй скільки?
– Аллі двадцять три, – відповіла Поліна.
– І вже двоє дітей? – Здивувалася Ліза. – Я чомусь думала, що їй близько тридцяти.
– Якщо її особисте життя буде таким же активним, – то до тридцяти у неї ще двоє з’являться, – в’їдливо сказала Поліна.
– Слухай, а давай сьогодні ти влаштуєш бунт! Скільки можна, зрештою? Сьогодні ти йдеш на дискотеку! А проблему, куди подіти дітей, нехай вирішує Алла. Це вона їхня мати, а не ти, – сказала Ліза.
– Як ти собі це уявляєш? Вони ж мене з дому не випустять. Чубитися мені з Аллою, чи що? – Запитала Поліна.
– Ні. Просто одразу після школи ти підеш не додому, а до мене.
– Мені переодягнутися треба, не можу ж я з’явитися на дискотеку в тому, в чому в школу ходжу, – заперечила Поліна.
– У мене повна шафа барахла. Розмір у нас однаковий – підберемо щось. Ну як? Згодна?
– Згодна! – відповіла Поліна, хоча трохи зіщулилася, уявивши, який скандал буде потім удома.
Ліза наче прочитала її думки:
– Не бійся. Покричать, покричать і заспокояться. Принаймні зрозуміють, що не можна весь час їздити на тобі.
Поліна глибоко зітхнула, дістала телефон і відправила старшій сестрі повідомлення: «Я з твоїми дітьми сьогодні не сидітиму».
Після цього телефон відключила.
Свято у школі пройшло чудово! Спочатку всіх дівчаток та вчительок запросили до актової зали. Олександр Володимирович – директор школи – привітав їх зі святом. Потім був концерт, який підготували вчителі-чоловіки та хлопчики.
Наприкінці всім глядачкам вручили по одній троянді на довгому стеблі. Після концерту була дискотека.
Надії Поліни справдилися: десятикласник Єгор справді кілька разів запрошував її на танець, а потім провів до під’їзду.
Коли Поліна увійшла до квартири, її зустріла розлючена Алла, яка так і не потрапила на корпоратив:
– Мамо, глянь, з’явилася наша дискотечниця! – Звернулася вона до матері, яка щойно повернулася з концерту і навіть не встигла переодягнутися. – З квітами! Кавалер до дому провів! Чи не рано починаєш?
– Знаєш, Алло, чия б корова мукала, а твоя б мовчала! На мою думку, це саме той випадок, коли не тобі мене життя вчити! – відповіла Поліна.
І вона мала рацію.
Алла свою старшу дочку – Мілану – привела на світ, коли їй було сімнадцять. В цей час вона навчалася на третьому курсі коледжу.
Її хлопець не відчував себе готовим до ролі чоловіка та батька, але коли Аллі виповнилося вісімнадцять, вони все-таки одружилися, Алла майже відразу знову була при надії й стала мамою другої дочки – Аліни.
Чоловік незабаром заявив Аллі, що багатодітним батьком бути не збирається і пішов у захід сонця. А вона з двома дітьми повернулася у квартиру, де жили її мати та молодша сестра.
З того часу у Поліни з’явилися нові обов’язки – займатися племінницями.
– Мамо, а чому ти завжди на боці Алли? – Запитала Поліна. – Чому за її косяки маю розплачуватись я? Я люблю Мілану та Аліну, вони мої племінниці, але їхня мати Алла!
– Це її відповідальність! Так що відсьогодні, якщо їй буде потрібна допомога, нехай вона спочатку дізнається, чи маю я час сидіти з дітьми.
– Ну, ти взагалі знахабніла! – обурилася Алла.
– А на мою думку, знахабнів тут хтось інший, – відповіла Поліна і пішла до своєї кімнати.
Склавши після дев’ятого класу іспити, Поліна оголосила мамі, що хоче вступати до промислово-економічного коледжу, що знаходиться в обласному центрі, вона обрала спеціальність «технолог-конструктор».
– Одяг конструюватиму, – сказала вона. – Вчитися два роки та десять місяців.
– Ще чого! – обурилася мама. – Мала ще, щоб самостійно в гуртожитку жити. Тобі в серпні тільки п’ятнадцять виповниться. Я тебе не відпущу – мало чого ти здуру наробиш.
– Хочеш в коледж – будь ласка: ось у нас є медичний, потім ще один, де на працівників пошти навчають, і швейний теж є.
– Після нашого швейного я тільки наволочки строчитиму. А я хочу…
– Мало чого ти хочеш! – перервала її мама. – Мені вистачить і того, що Алла самостійність виявила. Нікуди ти з дому не поїдеш! Ось виповниться тобі вісімнадцять – роби що хочеш.
Загалом, не відпустила мама Поліну до обласного центру, і дівчинка залишилася у школі – пішла в десятий клас.
А коли закінчила школу та отримала атестат, мама та Алла завели з нею розмову:
– Послухай, Поліно, ми подумали й вирішили, що тобі цього року вступати не треба. Посидиш рік удома. Тим більше що результати іспитів дійсні кілька років, – сказала мама.
– Цікаво, а чому це ви так вирішили? – обурилася Поліна. – Бали у мене високі, я, мабуть, пройду на бюджет. Чому мені рік втрачати?
– До чого тут рік? Тобі ж в армію не йти, – втрутилася Алла. – Мілана піде в перший клас. Хто її зі школи забиратиме? І Алінка постійно хворіє у саду – мені вже начальство активно натякає, що мої лікарняні їм набридли.
– Алла, а може, мені вдочерити твоїх дітей? Чому я маю для твоєї зручності всім жертвувати? Ні! Я вступатиму цього року. Вийде – на бюджет, якщо ні – на заочний.
– Поліна, взагалі до вісімнадцяти років я за тебе вирішую, – нагадала дочці мама.
– Ти хочеш заборонити мені вчитися? – не повірила Поліна. – Тоді я сама поїду!
– А жити на що будеш? – посміхнулася Алла.
– Житиму на стипендію та на пенсію, яку мені за тата держава платить. До речі, мамо, переведімо її на мою карту. А якщо не вистачить, то підроблятиму, – заявила Поліна й вискочила з кімнати.
А ввечері Наталія Вікторівна обговорювала цю ситуацію із подругою – Оленою.
– Наташа, ти не маєш рації. Не відпустила ти Поліну після дев’ятого класу – це ще можна було зрозуміти – боялася, переживала. Але зараз вона вже доросла – вступить, відпусти!
– Це тобі, мабуть, Алла у вуха надула. Їй, звісно, зручно, що її діти під наглядом. Але Поліна має рацію: чому вона повинна виправляти помилки сестри? Ось уяви, що ти зараз не підтримаєш молодшу дочку. А вона все одно поїде.
– Не будеш ти їй грошей посилати, житиме на те, що є, хоча молодята зараз вміють підробіток шукати – то в інтернеті щось роблять, що флаєри роздають, то в кафе працюють.
– А Поліна в тебе вперта – вона не пропаде. От навряд чи після цього вона додому приїде. Втратиш дочку, будеш з Аллою кукувати, а вона, зважаючи на все, тобі ще сюрпризів підкине.
– Вибач, може, це не правда, але Ольга Юріївна розповідала, що Аллу бачили в ресторані з дуже представницьким чоловіком. І ніби він одружений. Ти б із дочкою поговорила. А Поліну не тримай.
На початку серпня стало відомо, що Поліна вступила в університет на бюджет. Мама не стала їй перешкоджати, хоча старша дочка була незадоволена – тепер усі турботи про дітей лягли на неї.
А щаслива Поліна влаштувалася у гуртожитку, приїжджала тепер лише на канікули й, коли була вдома, із задоволенням займалася з племінницями.
Так і повинно бути. Добре, що мати вчасно схаменулася, й не наламала дров. Чи подругу послухала, чи здоровий глузд переміг…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
