П’ятирічну Фаю Лариса привезла до матері на початку червня. Дівчинка подивилося на землю під ногами і скривилася.
– Бабусю, у тебе тут брудно. Я зараз сандалі забрудню, а мама їх тільки купила, – сказала вона. – Можна я по траві не піду?
– Це земля, Фаїно. На дачі без неї ніяк, – відповіла Олена. – Іди доріжкою, там сухо. Якщо забруднишся, увечері все відмиємо.
– Їжу ж у магазині купують. Там земля на підлозі не лежить, – заперечила Фая. – А картопля теж звідси?
– Картопля, морква, цибуля, ягоди. Все спочатку тут росте, а потім уже у крамницю їде, – пояснила Олена. – Ходімо в хати, компоту посмакуємо, – спекотно стояти.
Лариса занесла речі і дістала складений аркуш із зошита. З детальною інструкцією по вихованню дитини.
– Мамо, будь ласка, не махни на все рукою через два дні. Вона звикла їсти по годинах, інакше потім весь режим зіб’ється, – попередила Лариса. – І старий одяг одягай тільки у дворі. Я все розклала по пакетах.
– Розберемося. Ти мені дитину залишаєш, а не кришталеву вазу, – відповіла Олена. – Руки помиємо, нагодуємо, спати покладемо. Їдь спокійно.
Лариса ще раз перевірила сумку, поцілувала дочку та поїхала. Фая випила два кухлі вишневого компоту і вийшла на ґанок. Біля сходинки повзло сонечко.
Дівчинка сіла поруч, покликала бабусю, але взяти жучка на долоню відмовилася.
***
Наступного ранку Олена пішла в сарай і взяла маленьку сапочку, яку чоловік колись зробив ще для доньки. За сніданком Фая розмазувала кашу по тарілці та питала, коли можна буде ввімкнути мультфільми.
Олена принесла сапку і поставила біля її стільця. Дівчинка одразу перестала їсти.
– Це мені? А навіщо вона така маленька? – Запитала Фая. – Велика зламалася?
– Дідусь Олег робив її для твоєї мами. Вона у дитинстві теж допомагала на городі, – відповіла Олена. – Тепер сапка тобі по зросту. Тільки без мене нічого нею не рубай.
– Мама порпалася в землі? Вона мені не розповідала, – здивувалася Фая. – А що в неї було?
– Своя грядка з редискою. Редиска виросла дрібна, але Лариса все одно ходила і всім її показувала, – розповіла Олена. – Хочеш, і тобі зробимо грядку? Сама вибереш, що посадити.
– Горох хочу. Зелений, який дістають зі стручків, – вирішила Фая. – Тільки я руками землю чіпати не буду. Я одягну рукавички.
– Подивимося на твої рукавички. Якщо зможеш у них тримати насіння, одягай, – погодилася Олена. – Не зможеш, посадиш без них. Потім руки помиємо.
Грядку вибрали біля смородини. Олена розкопала землю і почала розбивати грудки. Фая стояла на доріжці та спостерігала. Коли під однією грудкою з’явився дощовий черв’як, дівчинка закричала і відскочила до паркану.
– Бабусю, прибери його! Він зараз сюди поповзе, – зажадала Фая. – Я не буду нічого саджати, якщо там такі живуть.
– Він тебе боїться більше, ніж ти його. Зараз у землю сховається, і все, – відповіла Олена. – Не наступай тільки. Черв’яки для грядок корисні.
– Чим корисні? Він же просто повзає, – сказала Фая. – І мокрий весь.
– Землю розпушує. Корінню після нього легше рости, – пояснила Олена. – Давай покладемо його під кущ і продовжимо. Можеш тріску подати.
Олена підчепила черв’яка тріскою і віднесла під смородину. Фая стежила за ним, поки він не зник у землі. Після цього підійшла ближче, але маленьку сапку брати поки не стала.
Горох садили по обіді. Олена зробила першу лунку, поклала в неї пару горошин та присипала землею. Фая стала колінами на дощечку і взяла наступну.
– А йому там вистачить повітря? Ми ж його закопаємо, – спитала вона. – Може, зверху залишити трошки?
– Не треба. Птах побачить і склює, – відповіла Олена. – Клади в лунку і засипай. Росток сам нагору вибереться.
– Завтра вже вибереться? Я вранці перша прибіжу, – сказала Фая. – Ти без мене не дивися.
– Завтра там нічого не буде. Днів десять доведеться зачекати, – попередила Олена. – Поливати будемо, а розкопувати не можна. Інакше занапастиш усе.
Фая посадила десять горошин. Рукавички виявилися надто великими, тому довелося працювати голими руками. Закінчивши, дівчинка підійняла брудні долоні та насупилась.
– Мама лаятиметься. У мене навіть під нігтями чорне, – сказала вона. – Я тепер не відмиюся.
– Відмиєшся. Ходімо до колонки, там щітка лежить, – відповіла Олена. – Колготки теж виперемо. Поки мама приїде, ще десять разів забруднитися встигнеш.
Біля колонки Фая довго намилювала руки і просила бабусю перевірити нігті. Колготки довелося зняти та замочити в тазу. Увечері дівчинка ще раз сходила до грядки і запитала, чи не час полити.
Маленьку сапочку вона поставила біля ґанку.
Вранці Фая вибігла надвір до сніданку. Горох не зійшов. Вона повернулася в будинок і оголосила, що горошини, мабуть, зіпсувалися. Олена нагадала, що минув лише один день.
Поливати Фаї сподобалося. У сараї знайшлася маленька червона лійка, якою раніше користувалася Лариса. Дівчинка носила воду від колонки і половину плескала собі на ноги. За кілька днів вона припинила скаржитися на мокрі сандалії.
Лариса дзвонила вечорами. Запитувала, що дочка їла, чи вчасно лягла спати і чи не застудилася. Потім переходила до одягу та брудних рук.
– Мамо, Фая весь вечір розповідала про хробака! Ви що там робите? – Запитала Лариса. – Вона в тебе на городі цілими днями сидить?
– Грядку їй зробили. Посадили десять горошин, тепер чекаємо на сходи, – відповіла Олена. – Хробака спочатку злякалася, потім ще двічі ходила шукати.
– Я ж просила стежити, щоб вона чиста ходила. Білі колготки ти вже замочувала, вона мені все розповіла, сказала Лариса. – Одягай на неї старі шорти, якщо вона у дворі порпається.
– Вже одягла. У білих колготках грядками ніхто її не ганяє, – відповіла Олена. – Руки миє, одяг я перу. Не хвилюйся так через кожну травинку.
– Я не через травинку. Вона потім додому повернеться і скрізь руками лізтиме, – заперечила Лариса. – І ягоди з куща не давай. Тільки помиті.
– Ягоди ще зелені. Дозріють, помиємо, – пообіцяла Олена. – Ти краще спитай, як горох. Фая тільки про нього зараз і розмовляє.
***
На дев’ятий день з’явилися паростки. Фая побачила їх зранку і прибігла до хати босоніж. Сандалії залишилися біля грядки.
– Бабусю, вони вилізли! Усі десять, я перерахувала, – закричала вона. – Ходімо швидше. Вони малі зовсім.
– Дай руки від тіста витру. Нікуди вони за хвилину не подінуться, – відповіла Олена. – Сандалії взуй. Потім знову скалку шукатимемо.
– Я швидко. Тільки ти без мене не починай дивитися, – попросила Фая. – Я сама покажу, де який.
Біля грядки дівчинка присіла навпочіпки. З землі стирчало десять тонких зелених петельок. Фая перерахувала їх ще раз, потім сіла просто на землю.
Про чисті шорти вона не згадала.
– Це точно ті горошини? Вони ж були маленькі й сухі, – спитала вона. – А тепер зелені.
– Ті самі. Ти їх посадила, поливала, от вони й виросли, – відповіла Олена. – Тепер поставимо прутики. Скоро з’являться вусики, їм треба буде за щось чіплятись.
– Я сама поставлю. Ти лишень покажи, куди, щоб не зламати, – сказала Фая. – І поливатиму тепер теж сама.
Після цього дівчинка щодня займалася грядкою. Вона вчилася відрізняти бур’яни від гороху і спочатку кілька разів помилилася. Олена показувала потрібне листя і допомагала повернути висмикнутий паросток на місце.
За тиждень Фая вже справлялася сама.
Хробаків вона більше не боялася. Якщо один повз доріжкою, дівчинка брала совок і відносила його під смородину.
Гороховим паросткам Фая дала імена і щовечора розповідала бабусі, хто з них виріс вище. Олена слухала та поправляла прутики.
У липні горох зацвів. Потім з’явилися маленькі стручки.
Фая перевіряла їх вранці та ввечері і кілька разів намагалася вмовити бабусю дозволити зірвати найбільшу. Олена просила почекати, доки всередині виростуть горошини.
***
Лариса приїхала за дочкою наприкінці серпня. На ній були світлі штани та туфлі. Біля хвіртки після нічного дощу стояла калюжа, і Лариса обійшла її по краю. У руках вона тримала пакет із чистим одягом для Фаї.
– Фая, ти де? Виходь, нам збиратися час, – покликала вона. – Я тобі одяг привезла. Перед автобусом переодягнешся.
Фая вибігла з-за смородини боса, у старих шортах та футболці. Коліна були в землі, на щоці залишилася темна пляма. У руці дівчинка тримала кілька стручків.
– Мамо, дивись, це мій горох! Я сама його посадила і поливала, сказала вона. – Спробуй, він уже солодкий. Бабуся дозволила зірвати.
– Почекай, не притискайся до мене, ти вся в землі, – сказала Лариса. – Це той горох, про який ти щовечора розповідала? Правда сама виростила?
– Правда. Було десять горошин і всі виросли, – відповіла Фая. – Ходімо, покажу. Тільки на Машу не наступи.
– Хто така Маша? – Запитала Лариса. – Ти горох так назвала?
– Усі мають імена. Маша найвища, а Катя поруч із нею, – пояснила Фая. – Ходімо швидше, я тобі всіх покажу.
Лариса відкрила стручок нігтем і висипала горошини на долоню. Одну спробувала, решту віддала дочці. Потім поставила пакет біля ґанку і пішла до грядки.
Фая показувала кожен кущик і розповідала, який зійшов першим. Лариса присіла поряд, зірвала ще один стручок і забруднила коліно об край грядки. Витирати штани вона не стала.
– Мамо, у мене теж тут була грядка? Я зараз згадала маленьку сапку з синьою ручкою, – сказала Лариса. – Тато мені її зробив, так?
– Зробив. Ти редиску садила біля паркану, – відповіла Олена. – Виросла дрібна, але ти всім її показувала. Сапка досі ціла, Фая тепер нею працює.
– Бабуся сказала, що вона тепер моя. Можна я заберу її додому? – Запитала Фая. – Я навесні знову привезу.
– Забирай. Тільки вдома нею не розмахуй, покладемо на балконі, – відповіла Лариса. – Навесні візьмеш назад. Якщо бабуся дозволить, ще щось посадимо.
– Я моркву хочу. І ще горох, тільки більше, – сказала Фая. – Ти теж садитимеш? А в тебе раніше виходило?
Того дня Лариса не стала відвозити дочку. Вона зателефонувала додому та попередила, що залишиться до неділі. Увечері вони втрьох сиділи на терасі і лущили горох у миску.
Фая розповідала, як злякалася першого черв’яка і скільки днів чекала на сходи. Лариса згадала, як батько вчив її тримати сапку.
Потім розповіла, як з’їла майже всю редиску до обіду, а батькам сказала, що її склювали птахи. Олена нагадала, що кілька штук таки залишилося.
Фая попросила розповісти щось про дідуся Олега.
– Бабусю, а сапку ми точно заберемо? Тільки синю ізоленту не знімай, – попросила вона. – Без неї ручка буде не така.
– Ніхто її знімати не буде. Забирай та зберігай на балконі, – відповіла Олена. – Під дощем тільки не залишай. Поіржавіє, доведеться навесні чистити.
У неділю вони виїжджали вечірнім автобусом.
Олена пересадила один молодий пагін гороху в квітковий горщик, щоб поставити його на міському підвіконні. Маленьку сапку обгорнули газетою і поклали поруч із сумкою.
Фая всю дорогу тримала горщик на колінах.
За кілька днів Лариса зателефонувала матері. Горох стояв на кухонному вікні, і Фая перевіряла його щоранку. Сапку прибрали на балкон. Навесні Лариса обіцяла знову привезти доньку та допомогти зробити нову грядку.
Ось таке чудове літо поряд з бабусею, – яка і казочку розповість, і до роботи привчить.
А ви пригадуєте свої “дитячі городи”? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
