– Ти спочатку спитай, чи потрібна ти йому без грошей? – З глузуванням каже мені дочка. – Мамо, ну як ти таке вигадала – вийти заміж за італійця на старості років!
– До чого тут гроші? Я ще навіть не погодилася, – відповіла я.
– А що тобі заважає купити квартиру внучці? Мама, адже ти за два роки напевно накопичила чимало, а весілля ми плануємо на наступний рік.
– У тебе є ще час зібрати потрібну суму, щоб подарувати внучці ключі від квартири якраз на весілля, – мрійливо каже дочка.
Я вже 19 років на заробітках. Планувала допрацювати до двадцяти років, і повернутися додому, тож останні два роки відкладала гроші виключно для себе.
Але мої плани зненацька змінилися. Півтора року тому я влаштувалася на нову роботу – доглядати 88-річну сеньйору Ребеку. Саме там я познайомилася із її сином.
Марко відразу звернув на мене увагу, але я не надавала цьому значення. За роки, проведені в Італії, я багато чого побачила. Однак згодом Марко довів, що він зовсім не такий, як інші. Він справді хороша людина.
– Ганно, це не моя справа, і якщо не хочеш – не відповідай, але куди ти вкладаєш свої зароблені гроші? – якось запитав мене Марко.
Я трохи розгубилася від такого питання, адже, як і більшість жінок, які працюють за кордоном, я надсилала всі свої гроші додому – дітям. Заради цього я й поїхала заробляти.
Марко був здивований моєю відповіддю. В Італії зовсім інші цінності – тут дорослі діти піклуються про своїх літніх батьків, а не навпаки.
У мене троє дітей: дві дочки та син. Я ростила їх одна, без чоловіка, тому я відчувала величезну відповідальність.
Так робили багато жінок у нашому селі, вирушаючи за кордон заради своїх сімей, і я вчинила так само. І не шкодую.
Старша дочка живе із сім’єю у нашому будинку. Вони із зятем молодці, добре облаштували житло. Другій дочці та сину я купила по однокімнатній квартирі. Вважала, що виконала свій обов’язок перед дітьми.
Тепер думала трохи попрацювати для себе, накопичити на старість і повернутись, щоб пожити з дітьми та онуками. Але життя внесло свої корективи. Марко запропонував мені вийти за нього заміж.
Я не ухвалила рішення одразу, хотіла порадитися з дітьми. Думала, вони зрадіють, але старша дочка, дізнавшись про це, влаштувала справжню сцену.
Поки я була за кордоном, мої онуки підросли. Старша онука вже зібралася заміж. Їй лише вісімнадцять років, але я не втручаюся – це не моя справа.
Нещодавно зять із батьками приходив до нас, домовилися зіграти весілля наступного року. Виникло питання: де житимуть молоді. Дочка вирішила блиснути перед сватами, сказавши, що бабуся з Італії точно подарує онуці квартиру.
Наступного дня вона подзвонила мені:
– Мамо, свати люди хороші, зять мені подобається. Весілля робитимемо за рік, ти якраз встигнеш приїхати.
– Добре, – відповіла я.
– Мамо, ти ж купиш молодим квартиру? – Раптом запитала дочка.
– Яку квартиру? На які гроші? – Здивувалася я.
– Ну як на які? Адже ти два роки відкладала. За рік встигнеш зібрати ще, – впевнено заявила дочка.
Я розповіла їй про пропозицію Марка і натякнула, що ці гроші можуть знадобитися мені самій. Дочка не зраділа за мене. Вона вважає, що я зобов’язана думати про сім’ю, а заміжжя на пенсії – це взагалі ні до чого.
– Ти всіх дітей забезпечила, тепер ще й онуків зібралося? – здивовано запитує Марко.
Італієць не розуміє, як у нас це влаштовано, і весь час питає: коли я почну думати про себе?
Я збентежена. Віддати гроші дочці на квартиру внучці, чи лишити собі? Як бути? Як вчинити правильно?
