– Ох, дострибалася вона, – зітхнула мати. – Вадим цей… Лар, він же її ні в що не ставить.
Виявляється, він уже пів року, як знайшов собі когось в іншому місті. Їздить туди у «відрядження».
…- Ларисо, не починай! Стільки часу минуло з тих судів. Мама каже, у тебе все налагодилося.
Оля сіла на край шкіряного крісла, не дочекавшись запрошення.
– Я зайшла, бо… Ми ж сестри, Лар… Родинні зв’язки, і таке інше…
– Згадала? – Лариса нарешті підвела голову. – Чи ти про ті зв’язки, які ти разом з моїм колишнім чоловіком у моїй спальні перевіряла?
Оля скривилася. За три роки вона змінилася – кудись поділася та зухвала впевненість, з якою вона повела Вадима, чоловіка рідної сестри.
– Вадим – складна людина, ти ж знаєш, – заторохтіла Ольга. – У нього зараз проблеми на роботі, ми постійно сваримося.
– Я подумала, може, ти підкажеш, як до нього знайти підхід? Ти ж із ним п’ять років прожила.
Лариса очманіла.
– Стривай! Ти прийшла до мене, до колишньої дружини, за порадою, як ублажити чоловіка, якого ти в мене вкрала? Олю, у тебе з головою все гаразд? Зовсім з розуму вижила?
– Мені нема до кого йти! – заволала Оля. – Мати на твоєму боці, вона зі мною крізь зуби розмовляє.
– Подруги … які там подруги, вони тільки пліткують. А ти – сестра…
– Оль, мотай звідси, га! Мені звіт треба здавати, я не маю часу у твоїх сімейних драмах порпатися.
– Ларо, почекай! – Оля схопила сестру за лікоть. – Ти ж його вибачила! Ти сама мамі сказала, що зла не тримаєш!
Лариса подивилася в очі сестрі, і Оля відразу відпустила лікоть.
– Я вибачила, – спокійно підтвердила Лариса. – Знаєш, чому? Тому що ненависть – це надто дороге задоволення.
– Вона зжирає ресурси, час і здоров’я. Я просто викреслила вас зі списку живих у своїй голові. Ти для мене – як персонаж із книги, яку я прочитала та забула.
– Ви для мене не існуєте! Обидва!
– Раніше ти була іншою…
– Раніше я була одружена зі зрадником і ділила секрети з сестрою, яка мене просто знищила.
Недолугою я була! Благо, зараз порозумнішала.
Ольга встала і мовчки вийшла з кабінету.
Лара пам’ятала все до дрібниць: запах піци, яку вона замовила, щоб порадувати Вадима, забутий на зарядці телефон.
І повідомлення, що спливло від «Ольчика»:
– Вадиме, мені ні з ким так добре не було, як з тобою.
Вадим тоді навіть не став відмовлятися. Він просто зібрав сумку з таким виглядом, ніби то Лариса винна в тому, що він їй зрадив.
А потім була яма – щоранку Лариса запитувала себе, навіщо їй взагалі жити? Вона схудла на десять кілограмів, припинила фарбуватись, а дзеркала в будинку завісила простирадлами.
Їй здавалося, що на чолі у неї величезними літерами написано: «Покинута».
– Ларо, з’їж хоч ложку супу, – мама сиділа поруч, витираючи сльози.
– Навіщо, мам? Щоб сили були завтра знову страждати? – Ти молода, гарна. Тобі ще тридцяти нема.
– Я стара, – відповіла Лариса, дивлячись в одну крапку. – У мене все вигоріло всередині. Як у лісі після пожежі. Чорні головешки та попіл.
Допомогла робота. Лариса пішла із сумнівної контори у велику логістичну компанію. Вчепилася у справи зубами, і за рік отримала підвищення. Ще за три – купила маленьку, але свою квартиру.
Вона завела нові звички: басейн щовівторка, курси кераміки – щосуботи, у неї з’явилися друзі, які не знали її «ту», заміжню та віддану. І тепер їй було добре.
Особистого життя, звісно, не було. Чоловіки намагалися знайомитися, залицялися, звали на побачення, але Лариса чемно відмовлялася.
Навіщо знову на ті самі граблі наступати? Її знову обдурять, зрадять, розтопчуть серце, яке вона насилу зібрала по шматках.
Увечері того дня, коли прийшла Оля, Ларисі зателефонувала мати.
– Ларо, ти бачилася з Олею?
Лариса брехати не стала.
– Заходила до мене в офіс. Скаржилася на життя.
– Ох, дострибалася вона, – зітхнула мати. – Вадим цей… Ларо, він же її ні в що не ставить.
– Виявляється, він уже пів року, як знайшов собі когось в іншому місті. Їздить туди у «відрядження».
– Оля знайшла листування, влаштувала скандал, а він її просто виставив із квартири. Сказав, що квартира його, дошлюбна, і вона там ніхто.
Лариса переклала телефон з однієї руки в іншу, відчинила холодильник, дістала йогурт.
– І що вона зробила?
– Приїхала до мене. Реве, каже, що жити не хоче. Просить, щоб я тебе вмовила з нею поговорити. Каже, що тільки ти її зрозумієш.
– Мамо, я не розмовлятиму з нею! І не тому, що я зла. Просто… це неприродно. Це ніби жертва йшла втішати хижака, який подавився її ж кісткою.
– Ларо, ну вона ж твоя сестра… Вона помилилася, ну з ким не буває…
– Мамо, помилка – це коли сіль із цукром переплутала! А коли ти рік кублишся з чоловіком сестри та брешеш їй у вічі – це вибір! Усвідомлений та підлий!
Мати протяжно зітхнула.
– Вона в положенні, Ларо. Шість тижнів уже.
Лариса завмерла з ложкою в руках. Усередині щось ворухнулося – старий давно забутий інстинкт підвів голову.
Вона завжди хотіла дітей, але Вадим говорив:
– Пізніше, треба стати на ноги.
А виявилося, він просто не хотів дітей саме від неї.
– І що Вадим? – Запитала Лариса.
– Сказав, що це не його проблеми. Що він не впевнений, що від нього. Загалом, поводиться, як останній покидьок. Оля ошелешена. Вона ж не працює, на що вона житиме?
– Нехай іде на аліменти подає. Юристів зараз багато.
– Вона хоче, щоб ти допомогла їй із роботою. У вас там потрібні люди в архів, чи на склад?
Лариса заплющила очі. Вона уявила, як Оля щодня маячить перед очима. Її жалібний вигляд, її живіт, її нескінченні розповіді про те, який Вадим поганий. І навіщо їй це треба?
– Ні, мамо, до себе я її влаштовувати не буду. Я допоможу їй грошима, але лише один раз. Перекажу суму, якої вистачить на кілька місяців скромного життя. Але на цьому все!
– Більше не дзвони мені з приводу неї.
Мати, не попрощавшись, поклала слухавку.
…Лариса сиділа у кафе зі своєю подругою Мариною. Вони обговорювали майбутню відпустку в горах.
– Ларо, ти якась надто спокійна, – Марина примружилася. – У тебе сестра в таку халепу потрапила, а ти сидиш, маршрут походу вибираєш.- А що я маю робити? Рвати на собі волосся? Бігати за Вадимом із вимогою визнати дитину? – Лариса сьорбнула чай. – Кожен сам коваль свого нещастя. Оля кувала його довго й наполегливо!
– Але тобі її не шкода? По-людськи?
– Шкода? Знаєш, Марино, коли я лежала в клініці неврозів і не могла згадати, як мене звуть від пігулок, Оля з Вадимом у цей час вибирали штори в їхнє «нове гніздечко».
– Їм було мене шкода? Ні! От і мені теж її не шкода!
Лариса не одразу впізнала Олю. Та виглядала зовсім погано: стара куртка, розпатлане волосся. Вона оглянула зал і, помітивши Ларису, попрямувала до їхнього столика.
– Добре, що я знайшла тебе! Ларо, будь ласка, – благала вона. – Гроші скінчились. Мені потрібне обстеження, лікар сказав, є загроза.
Марина тактовно відвернулася, а Лариса розлютилася.
– Ти за мною всюди тягатимешся? Матері я теж зателефоную й прочуханку влаштую – не дарма вона позавчора так нав’язливо розпитувала мене про мої плани на вихідні.
– Оль, я тобі переказала гроші місяць тому. П’ятдесят тисяч відправила! Невже цього мало?
Сестра опустила погляд.
– Та я їх майже одразу витратила. Купила речі дитині, собі обновки деякі. І візок зі знижкою ще побачила, не втрималася…
– Ти купила візок на шостому тижні вагіт ності? І навіщо? Ти не змінюєшся, Олю. Одним днем живеш.
– Допоможи мені ще раз! Будь ласка! Вадим мене заблокував скрізь.
Він одружується, Ларо! На тій жінці, з якою мені зраджував. У неї батько якийсь там чиновник, вона йому кар’єру зробить.
– Знаєш, що найсмішніше? – тихо сказала Лариса. — Я ж його справді любила. І тебе любила. Я за вас обох у вогонь би пішла. А ви мене зрадили…
Ольга притиснула руки до грудей.
– Ларо, ну пробач ти мене! Я ж вибачилася!
Марина, яка відчувала себе ніяково, схопилася і на бігу кинувши: «Сходжу, ніс припудрю», рвонула у бік вбиральні. Ольга одразу плюхнулася на її місце.
– Слухай, Ларисо, – сказала сестрі Оля. – Я все чудово розумію. Ти справді маєш право мене ненавидіти, і я на це не ображаюся.
– Все, що я від тебе хочу, – допомоги. Я зараз наступаю на горло власній гідності, я принижуюсь перед тобою. Я на все готова, щоб тільки дитина моя з’явилася на світ здоровою.
– Я вважаю, що з’ясування наших відносин з тобою ми повинні відсунути на задній план! Йдеться зараз про життя людини!
– Ти можеш мене ненавидіти, ти можеш мене зневажати – мені все одно! Але моїй дитині ти зобов’язана допомогти!
– І не тому, що ти його рідна тітка. Просто тому, що ти жінка, у тебе є материнський інстинкт.
– Я багато не прошу і нахабніти не буду. Ти пристойно заробляєш чистими в місяць у тебе виходить близько п’ятдесяти тисяч.
– У тебе власне житло – на оренду тобі витрачається не потрібно, тому я хотіла б тебе попросити надавати мені безплатну фінансову допомогу в розмірі двадцяти п’яти тисяч на місяць.
– Я думаю, цих грошей мені вистачить на все необхідне. Живу я у мами, вона мене годує, допомагає чим може, але ми все одно не справляємося.
– Щойно дитині виповниться три роки, я вийду на роботу й обіцяю, що зникну з твого життя. Назавжди!
Лариса навіть не відразу зрозуміла, що відповісти сестрі:
– Виходить, ти хочеш, щоб я спочатку тебе, а потім і твою дитину взяла на повне забезпечення?
– Тобто, до терміну залишається майже сім місяців, плюс ще за три перші роки життя твого сина чи дочки я маю просто віддати тобі більше, ніж півтора мільйона?
– З якої радості, Оль? Чому я маю витрачати на тебе такі гроші? Я до цієї дитини взагалі не маю жодного відношення! Я себе навіть тіткою не вважаю, бо сестри в мене немає!
– Ти з такими запитами йди до батька, до Вадима. Він же кар’єру зараз активно будує, напевно, 25-30 тисяч заради власного спокою тобі виділить.
– Не сподівайся на те, що я тебе утримуватиму! Та я завтра ж номер телефону зміню, якщо треба буде! З матір’ю спілкуватися перестану, щоб ти мені спокій дала!
– Все, лавочка зачинена! Переказ у минулому місяці був актом моєї доброї волі, але ти його не оцінила.
– Ти навіть «дякую» мені не сказала, ти просто витратила всі ці гроші за кілька днів, сподіваючись, що прийдеш до мене і я знову гаманець розкрию?
– Ні, так не буває, Оль! Ти можеш забути про моє існування, більше від мене нічого не отримаєш!
Лариса встала, кинула на столик п’ятсот гривень і пройшла до вбиральні, щоб там, якомога далі від сестри, дочекатися подруги.
Оля вже було простягла руку до грошей, але її випередив офіціант, який невідомо звідки взявся.
Лара та Марина пішли з кафе, дорогою додому Лариса закинула номер телефону Ольги, а заразом і матері, в чорний список. Досить з неї!
З родичами підтримувати спілкування вона не хотіла. Так, можливо, мама і не була винна у ситуації, що склалася, але вона стала на бік зрадниці.
Отже, вчинок Ольги вона повністю виправдала. Виходить, що мати теж зрадила старшу дочку?! Оце поворот!
А ви що скажете з цього приводу? Як вам забаганки Ольги? Як би ви чинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
