– Мамо, ти тільки не переймайся відразу, гаразд? Я довго думала, чи говорити тобі, чи ні. Все-таки це їхня родина, їхня справа…
– Але я просто не можу більше на це дивитись. Совість загризла.
Ганна Павлівна, що сиділа навпроти дочки, напружилася.
– Олено, не тягни кота за хвіст! Що сталося? Знову Інна щось купила дороге? Чи знову твоєму братові нахамила при людях?
– Якби, мамо… – Олена зітхнула. – Учора ввечері, коли вона нібито була на своїх курсах англійської, я її бачила. За рогом, біля старих гаражів.
Вона із чорного позашляховика виходила. І мужик там був, мамо! Років під сорок, поважний такий. Він її за талію обійняв, а вона сміялася, просто світилася вся. А потім він їй пакет передав, величезний такий із дорогого бутіка.
– Ти впевнена? – голос матері здригнувся. – Може, знайомий? Колега?
– Мамо, ну який колега о дев’ятій вечора біля гаражів її обійматиме?! Вона Олега ні в що не ставить. Він на двох роботах оре, щоб їй на цю відпустку в Туреччину заробити, на фітнес її, на ганчірки.
– А вона за його спиною такі речі витворяє. Мені Олега шкода, мамо. Він до неї всією душею, а вона…
– Господи… – у Ганни Павлівни затремтіли губи. – Бідолашний мій хлопчик. Я ж відчувала! Серце материнське не обдуриш…
– Ось і я про те саме, – підхопила Олена. – Ти йому не кажи, що це я бачила. Ти ж знаєш Інну, вона мене завжди недолюблювала. Скаже, що я заздрю, чи вигадую.
– Нехай це залишиться… ну, начебто ти сама щось помітила. Або сусіди нашептали. Так буде правильніше, мамо.
– Та яка різниця, хто бачив! – Ганна Павлівна різко підвелася. – Я не дозволю цій… губити життя моєму синові! Досить!
Мати вибігла з кімнати, а Олена посміхнулася. План спрацював ідеально. Олена чудово знала, що станеться після того, як вона обіллє брудом невістку перед мамою.
Вона наступного дня чекала дзвінка від брата. Телефон задзвонив пізно увечері.
– Олено, ти вдома? – Запитав брат. – Я приїду?
– Звичайно, Олеже. Що сталося? Ти сам не свій.
– За п’ятнадцять хвилин буду.
Олег виглядав так, ніби його переїхала вантажівка. Олені на секунду навіть соромно стало – чи не переборщила вона з фантазіями?
Брат плюхнувся на стілець і обхопив руками голову.
– Все, Олено. Кінець…
– Олеже, та що сталося? – прикинулася вона, що не розуміє.
– Мама їй все висловила. Прямо в обличчя. Про машину, про мужика, про брехню цю нескінченну. І я… я теж зірвався. Я так кричав, Лєно. Я ніколи в житті так не кричав.
– А вона?
– А вона мовчала спочатку. Дивилася на мене, як на божевільного. А потім сказала:
– Якщо ти віриш цим пліткам більше, ніж мені, то нам нема про що розмовляти, – зібрала сумку та пішла. Уявляєш? Навіть виправдовуватися не стала!
– Значить, мама сказала правду! Винний завжди або репетує, або йде, гупаючи дверима. Ти все правильно вчинив. Не можна дозволяти себе дурити.
Олег підвів на неї очі, і Олені на мить стало страшно.
– Олено, а якщо мама помилилася? Адже вона не сказала, хто саме їй це передав. Сказала «люди бачили». А якщо ці люди щось не так зрозуміли?
– Мама не стала б так ризикувати твоїм щастям, якби не була впевнена, – твердо промовила Олена. – Повір, вона бачила достатньо.
– І я… я теж дещо помічала, просто не хотіла тебе засмучувати завчасно.
Олег закрив обличчя руками.
– У мене всередині наче дірка прогоріла. Ми ж… ми ж дитину хотіли. Вона минулого тижня казала, що, здається, вийшло. А тепер – все…
Олена здригнулася. Про дитину вона не знала. У грудях на мить кольнуло щось схоже на жалість, але вона відразу нагадала собі: це все заради Олега.
Інна б ним маніпулювала через цю дитину, прив’язала б його до себе ще сильніше.
Олена, навмисне розлучаючи брата з дружиною, розраховувала на те, що життя її стане колишнім.
Після того як неприємна Інна зникне, він знову витрачатиме на неї гроші, розв’язуватиме її проблеми й взагалі за першим покликом до неї бігтиме.
Але в колишнє річище життя не повернулося, Олег не став більше часу проводити із сестрою. Він взагалі припинив із кимось спілкуватися.
Спочатку він просто замкнувся, а потім почав «лікуватись» перевіреним народним способом. Спочатку трохи, «щоб заснути», а потім – до безпам’ятства.
Олена зайшла до нього у суботу, сподіваючись витягнути його на прогулянку. На кухонному столі серед брудного посуду стояла наполовину порожня пляшка.
– Олеже, ти знову? – Олена відчинила кватирку, морщачись від запаху. – Вже година дня. Ти на роботу збираєшся? Тобі ж проєкт здавати у понеділок.
Брат сидів у кріслі у вітальні. Він навіть не обернувся.
– Звільнили мене. Ще у четвер.
– Як звільнили? Ти ж провідний інженер!
– Був. А тепер я людина з нестійкою психікою. Так шеф сказав. Та й бог із ним. Не хочу більше працювати. Сенсу немає.
– Олеже, ну не можна ж так! Подивися на себе! Мама через тебе щодня ліки п’є, звелася вся. Поїхали до неї, вона пирогів напекла…
– Не хочу я пирогів! – раптом гаркнув Олег, підхоплюючись. – Я дружину повернути хочу! Ти розумієш, що я їй життя зламав?
– Мати її дзвонила, сказала, що Інна дитину втратила через тиждень після того, як ми розійшлися. На нервовому ґрунті. Мою доньку чи сина, Олено…
– Дитина б зараз уже в животі штовхалася. А я її викинув. За машину, якої, може, й не було!
– Та була машина, Олеже! Була…
Брат несподівано розлютився:
– Ти завжди її ненавиділа. З першого дня. Ти думаєш, я не бачив, як ти пику будувала за її спиною?Мама за мене боялася, тож насторожено до неї ставилася.
– А ти? Тобі що треба було?
– Мені треба було, щоб ти був щасливим! – скрикнула вона. – Щоб ти не жив із цією змією!
– І що, тепер я щасливий? – Олег підійшов до неї впритул. – Подивися на мене! Я щаслива людина?
Олені тоді вперше стало соромно.
Восени Олег потрапив до лікарні з тяжким отруєнням. Ганна Павлівна після цього лягла з мікроін сультом.
Олена розривалася між лікарнями та дорікала собі за дурість.
Сидячи біля ліжка матері в задушливій палаті, Олена дивилася на її бліде, змарніле обличчя і тихенько плакала.
– Мамо… – шепотіла вона. – Що ж я наробила…
Потреба зізнатися, що вона зруйнувала кілька життів, зростала з кожною хвилиною. Але сміливості не вистачало. Їй дуже не хотілося втрачати й маму, і брата.
За тиждень Олега виписали. Олена відвезла його до матері, яка вже потроху почала ходити по квартирі.
Поки їхала на таксі, вирішила, що все розповість. А там хай буде, що буде.
– Олеже, мамо… – почала вона, коли всі сіли обідати.
Ганна Павлівна тихенько запитала:
– Що ще, Оленко? Знову про Інну щось дізналася? Залиш її вже, заради Бога…
– У тому й річ, що ні, – Олена глибоко зітхнула. – Мамо, пам’ятаєш ту машину, про яку я тобі розповідала? Біля гаражів?
– Як не пам’ятати… З цього все наше горе й почалося.
– Її не було, мамо!
Олег повільно підняв голову.
– Що ти сказала? – прохрипів він.
– Я все вигадала, – слова посипалися з неї градом, вона вже не могла зупинитися. – Я бачила якусь машину, правда. Але там не було Інни. І мужика не було.
– Я просто… я так злилася на неї. Вона тебе в мене забрала. Ми раніше завжди були разом, ти мені допомагав у всьому.
А як одружився… Я думала, якщо ви розлучитеся, все повернеться на свої кола. Я хотіла як краще, Олеже!
Ганна Павлівна повільно затулила рота рукою.
– Олено… Господи… Ти ж мені присягалася… – прошепотіла мати. – Я ж йому зламала життя через тебе! Я ж її, дівчину невинну, проклинала на кожному кроці…
– Мамо, я щиро і в тебе, і в Олега прошу пробачення! Я не знаю, що на мене найшло, не знаю, навіщо я все це вигадала!
– Олег після весілля перестав на мене звертати увагу, він на дзвінки відповідав через раз.
– Якось попросила у нього шість тисяч, терміново треба було телефон у ремонт здавати, а він не дав! Сказав, що зарплату Інні віддає, вона розпоряджається фінансами.
– А Інна мене терпіти не може, у неї взимку снігу не випросиш. Чому я маю терпіти подібне ставлення?
Олег різко зблід, а потім почервонів.
– Ти… – Олег затнувся. – Ти розумієш, що ти зробила? Ти розумієш, що ти позбавила мене дитини? Ти розумієш, що я її брудом поливав, я її з дому вигнав, я їй не вірив, коли вона стояла на колінах!
– Олеже, я не знала про дитину! Присягаюся, я не знала! Я просто хотіла клацнути Інку по носі, думала, поскандалите ви, виправдовується вона за те, чого не робила.
– Не збиралася я шкодити вашій дитині! Та і як я могла нашкодити, якщо я про неї не знала?!
– А це щось змінює? Ти заради свого егоїзму, заради того, щоб я тобі полиці прибивав і давав гроші, знищила все, чим я жив!
– Я взагалі не розумію, з чого ти взяла, що можеш розпоряджатися моїм життям? Ти хто така? Ти ким себе уявила? Не сестра ти мені більше…
Олег підвівся і повільно поплентався до передпокою.
– Олеже! Стривай! Куди ж ти? – Закричала Олена. – Ну, пробач ти мене! Я не зі зла, слово честі! Ну вийшло так, вийшло!
– Фатальний збіг обставин стався, можна сказати. Хіба це привід від рідної людини відмовлятися? – Олеже, жінок у твоєму житті буде багато, а я в тебе одна!
Він обернувся у дверях.
– Не смій до мене підходити! Ніколи! І не дзвони! Якщо я тебе ще раз побачу… я за себе не ручаюся.
Олена намагалася знайти Інну. Вона писала їй у соціальних мережах на старі акаунти, шукала через знайомих, хотіла поїхати до її рідного міста, щоб покаятися.
Але Інна змінила прізвище та обрубала всі зв’язки з минулим. Відповідь надійшла лише один раз — коротке повідомлення:
– Ніколи більше не пишіть сюди.
Ганна Павлівна так і не оговталася до кінця. Вона живе одна, і хоча Олена приїжджає до неї щотижня, привозить продукти та ліки, мати майже не розмовляє з нею.
Олег не приходить до матері, коли знає, що там сестра.
Сам Олег згодом переїхав в інше місто. Він більше не заглядає в чарку, знайшов роботу у невеликій будівельній фірмі, живе один.
Знайомі кажуть, що він став похмурим та мовчазним, ні з ким не зближується.
Він так і не завів нової родини, присвятивши себе роботі на будівництві в західних регіонах, а Ганна Павлівна доживає свій вік у мовчазному очікуванні рідкісних дзвінків від сина.
Як вам витівка сестри? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
