Юхим був самотній, за характером добрий, рукатий мужик, жив із мамою. Мами не стало, а Юхимові вже під 50 років. У гостях випадково познайомився із Віолою.
Ефектна темноволоса жінка з темними очима вразила наповал. Закохався, скільки невитраченого кохання в ньому було!
Йому від мами дісталася трикімнатна. Віола жила в однокімнатній. Тому планувала, щоб майбутній чоловік перебрався до неї, а його квартиру зайняла її донька Олена з чоловіком та онукою Катею (ті поки жили на орендованій).
Юхим не заперечував. Навіщо йому стільки зайвих метрів? А тут хоч і однокімнатна, але з просторою кухнею, та й кохана жінка поряд.
Переїздом вирішили зайнятися восени. Тоді ж і весілля зіграти, щоби все через РАЦС, за законом. А поки що насолоджувалися життям на дачі.
Юхим лазню будував. Все скопав, сам посадив. Віола тільки подругам казала, до чого рада, що тепер зможе відпочити, а вже роботою є кому зайнятися!
– Я дачу люблю. Свіже повітря, ягідки та зелень своя. Ось тільки напружувало грядки копати. І не садила особливо нічого. Так набігами. Я ж жінка! Мені не можна надриватися. Але тепер усе по-іншому. Юхим мужик працьовитий, все в нього кипить. Не сад, а цукерка буде! – хвалилася Віола.
Внучка Катя з ними жила за містом. І попросила у бабусі подарунок на день народження – цуценя.
І Віола Вікторівна саме оголошення побачила. Приїхали з Юхимом. Забрали. Просто так віддавали, що добре, подумала Віола.
Цуценя пахло молочком. Заліз Юхимові під серце, коли той його у вітрівку поклав, за пазуху. Потім виповз і лизнув. І чоловік розтанув.
Він, що ніколи не тримав тварин, прикипів до песика. Годував його, гуляв. Грав із ним разом із Катею.
– Мякіш, Мякіш! Ріденький! – кричав Юхим і щеня бігло до нього з усіх ніг.
– Ти б його хоч на чужих навчив гавкати. Безглуздий пес якийсь, марний! Думала, його на зиму тут лишити, та куди там! Лизун такий! З таким охоронцем можна все майно виносити, він ще злодіїв поцілує за це! – зітхала Віола.
Але Юхим її не слухав. Високий, міцний чоловік із великими рисами обличчя, він просто танув, коли мокрий носик тикав йому в щоку. Коли лапки цокали по підлозі. Коли довірливе тепле цуценя безтурботно засинало поруч.
Сезон минув. Почались дощі. Катя вже давно була вдома з батьками.
У вересні-жовтні вони ще жили. Сад готували до наступного сезону. Юхим усе щось стругав, копав, а Мякіш безтурботно бігав за ним, перевалюючись. Потім вирішили згортатися.
І тут Юхимові термінове замовлення підвернулося. Він печі вмів у будинках встановлювати. Виїхав на кілька днів.
– Ти не поспішай. Мені зять допоможе все вивезти. Займайся там своїми справами! – Наказувала Віола.
Із зятем і приїхали добро додому пакувати.
– Так, горщики взяли, одяг склали. Нічого не забули? – говорила жінка, їдучи з дачі.
А Мякіш з останніх сил біг слідом…
Він не міг зрозуміти, чому ця залізна штука, яка називається машиною, їде без нього. Але сил не було, Мякіш відстав. Зітхнув. Було холодно.
І він пішов тихенько назад до будинку. Його треба охороняти! І чекати на господаря. Він незабаром приїде. І похвалить, який Мякіш молодець.
– Мамо! Собаку, може, хоч до міста треба було довезти? Куди він там? – питав зять Віолу Вікторівну дорогою.
– Та дуже треба! Сам дійде, якщо закортить. Там, може, підбере хтось. Або нагодує. Каті ми кошеня купили. А цього куди? Я собак не люблю. Юхимові скажу, що вам віддала, а ви вже викрутитеся якось.
Юхим повернувся за тиждень. Довго шарудів пакетами в передпокої. Потім став звати цуценя. Не з порожніми руками приїхав – телятинки йому привіз, добрі люди дали. Але вдома стояла тиша.
– Віолочко, а Мякіш де? – здивовано спитав він дружину.
– Каті віддала. Зять забрав. Вона це… сумувала за ним. Що тобі, шкода? Дружину б краще обійняв!
Віола Вікторівна почала обіймати чоловіка. А Юхим стояв сумний такий…
– Все, Юхим! Закрили запитання! Нам ще до свята готуватись, справ повно! – посміхнулася Віола Вікторівна.
З ранку вона помчала на зачіску. А Юхим не витримав. Поїхав до її дочки та зятя. Що вже вони, здалеку на Мякіша подивитися не дадуть? Надвір до гойдалки вийшла Катя.
– Катюша! Золотце! Привіт! А Мякіш удома, так? Ти б мені його хоч із віконця показала. Я ж сумую. Чи може, погуляти з ним разом сходимо? – Запитав Юхим.
Навколо кружляли сніжинки.
– Мякіша немає у нас. Тільки котик, – відповіла Катя.
Усередині одразу стало холодно. Юхим, закусивши губу, почав безпорадно озиратися на всі боки. І тут із під’їзду вийшов зять Віоли Вікторівни.
– Де мій собака? Де? Кажи, що ви з нею зробили? – Чоловік підбіг і схопив його за комір.
– Дядьку Юхим, ти чого? Та кому він потрібен, твій собака? Мати сказала, щоб на дачі залишили. Та він, мабуть, пішов уже кудись. Ну ти чого, дядьку Юхим? Пішли, приїзд твій відзначимо!
Але Юхим його вже не чув. Тремтячими руками він завів машину і поїхав.
– Встигнути б. Сніг. Як же так… – думав він дорогою, витираючи обличчя рукавом.
Щось рідне, дороге йшло знову.
Відчинивши хвіртку, Юхим вбіг усередину. Серце підстрибнуло до гори і наче завмерло.
Він побачив запорошену снігом маленьку пухнасту грудку біля ґанку.
– Не встиг… Не встиг, дурню, не вберіг! – Юхим упав навколішки та обхопивши голову руками заплакав ридма.
Отямився від того, що щось ворушилось біля ніг. Підняв очі. Мякіш. Його трясло від холоду, шерсть була в інеї, але з очей лилося все те саме кохання, він хотів тявкнути від радості, але з горла виривався тільки хрип.
Юхим узяв його на руки, зняв куртку, загорнув. Сам залишився у футболці, не помічаючи снігу та вітру.
– Нічого, брате! Зараз, виберемося. Я там тобі м’яса приніс. Смачного, як ти любиш. Зігрієшся. Молочка з медом можна. Мене мама в дитинстві так відпоювала. Потерпи. Вибач мені. Рідний, вибач, — шепотів Юхим, а щеня все облизувало його щоку.
Увійшов у квартиру, не дивлячись на остогидлу бабу зібрав речі…
Віола Вікторівна казала спочатку, що щеня саме загубилося та інше. Тільки Юхим її слухати не став.
– Ти й мене потім також… Як Мякіша. Викинула б і забула.
Звикла використовувати, а серця в тебе немає – тільки й сказав Юхим на прощання.
Мякіш застудився сильно, довго хворів. Довелося Юхиму поневірятися по ветлікарнях, але цуценя вдалося врятувати.
Так вони й гуляють тепер: похмурий на вигляд чоловік із золотим серцем і волохатий добряк-пес, схожий на ведмежа. Юхим та Мякіш!
Ставте вподобайки та залишайте свої думки у коментарях!
