Марина дісталася додому вже опівночі, ледве піднялась на свій поверх, була важка дорога, знайшла ключ, почала відкривати квартиру і нічого не вийшло. Двері не відчинялися.
Замок заклинило чи що?! Від злості Марина вдарила ногою по дверях, та що таке, га? Аж раптом…
Марина чітко почула, що у квартирі хтось є… Ось кроки все ближче, двері відчинились, дивно, ланцюжок на дверях, звідки він узявся, пролунав чоловічий голос.
– Чого треба.
– А Ви хто? – Марина була в такому подиві, їй стало так страшно, що вона запищала, як мишка.
– Кінь у пальто, чого треба?
– Стас, хто там? – Марина впізнала цей голос.
– Ліза, в чому річ? Що ти робиш у моїй квартирі та хто це? Чому я не можу потрапити додому?
– Скільки запитань, ти мала приїхати через три місяці наскільки я пам’ятаю?
– Це не твоя справа, скажи краще, що ти робиш у моїй квартирі? Я вимагаю впустити мене, негайно…
– Ооо, з’явилася, – сусідні двері відчинилися, – що це ви шановна тут влаштували, пускаєте будь-кого? Що за бардак, бідолашна Ніна Семенівна, хіба вона знала що так вчинять з її улюбленим гніздечком?
– Валентино Степанівно, я довгий час була відсутня вдома, дала ключі мамі, щоб вона поливала квіти та доглядала кота… Повернулась, а тут…
Марина почала стукати в зачинені двері.
– Мати твоя і притягла сюди цих, а котик твій Персик у мене живе.
– Як?
– Ну ось так, вони його випнули у під’їзд. Викликай тепер поліцію, – зітхнула сусідка – А так ти їх не викуриш.
За дверима почули про поліцію, і швидко відчинили їх.
– Тітка Катя пустила мене, – швидко сказала Ліза, вона вийшла і зачинила двері, – Що ти тут влаштувала, це її квартира і вона мені її вирішила подарувати.
Від такого нахабства Марина забула як дихати, вона почала набирати матір, та не брала слухавку, Марина дивилася на Лізу.
– Поясни мені, як мати могла подарувати тобі мою квартиру?
– А ти сама в неї спитай, – усміхнулася Ліза.
Марина зараз намагалася додзвонитися до матері.
– Слухаю, Марино, – позіхаючи каже мати, – Що трапилося, у нас же ніч.
– Я знаю, що у вас ніч, мамо, не можу тільки зрозуміти, чому чужі люди в моїй квартирі…
– Марино … а ти … ти де?
– Я мамо, біля дверей моєї квартири, збираюся викликати поліцію, а ще … де мій кіт, мамо? За яким ти обіцяла дивитися?
– Так, Марино, почекай … що за жарти?
– Жарти? Жарти? Я питаю, чому у моїй квартирі чужі люди? І що означає, ти подарувала Лізі мою квартиру?
– Марино, я зараз все поясню… ти приїжджай до нас…
– Я нікуди не поїду, якщо вони не викинуться зараз же з моєї квартири, я їм даю п’ять хвилин, розбиратимемося в поліції…
– Марино, я прошу тебе, заспокоїться.
– Час пішов.
Марина стояла, притулившись до стіни, вона чула, як Ліза з кимось розмовляє на підвищених тонах, потім Марині зателефонувала мати.
– Ну чому ти така егоїстка приїжджай до нас додому, ось тато…
– Який тато? Мамо, ти у своєму розумі? – Перебила Марина мати, все … я викликаю поліцію, чекай дзвінка зараз тебе теж викличуть.
Марина набрала номер, вона знала, що її слухають там, у квартирі.
– Доброї ночі, поліція? Мене звуть Марина, я тривалий час була відсутня в країні, мене не було вдома близько трьох місяців, приїхала додому, а в моїй квартирі сидять чужі люди та доводять, що вони господарі моєї квартири… Добре, чекаю!
За дверима завозилися, за три хвилини зла Ліза та якийсь мужик, стояли з сумками біля дверей.
– Ключі, – Марина простягла руку. -Ліза зі злісттю віддала їй ключі. – Усі ключі.
Лізин чоловік віддав ще два комплекти.
– Марино, ти все ж таки поміняй замки, раз така справа, – каже сусідка.
– Так, Валентино Степанівно, обов’язково поміняю.
Ліза з чоловіком голосно і нецензурно висловлюючись пішли надвір.
– Хто ж це? Мариночка? Ти за Персиком зайдеш?
– Це Валентина Степанівна падчерка моєї мами … Довга історія … Віддасте мені Персика?
– Звичайно, звичайно, ходімо.
Персик почув голос рідної господині, загорлав і прибіг, трясучи хутряними штанцями.
Вже сидячи в квартирі, обіймаючись зі своїм пушистиком, Марина дала волю сльозам, коли їй зателефонував Ванька, вона плакала захлинаючись сльозами.
– Маринко, ти чого там? Давай я приїду … Ти як подзвонила, я спочатку не зрозумів, що відбувається …
– Все добре, Вань, – Марина розповіла коротко все що сталося, трохи поговоривши, Марина заспокоїлася і навіть посміялася з Ваніних жартів.
Тут же зателефонувала мати, вона зло шипіла на Марину.
– Заспокойся і не дзвони мені більше, мамо…
Вранці Марина насамперед викликала майстра та поміняла замок. До обіду зателефонувала мати, Марина не взяла слухавку і та приїхала додому, вона почала висловлювати Марині яка та егоїстка, вигнала бідну дівчинку на вулицю, вночі.
– З тобою все гаразд, мамо? З чого ти вирішила подарувати мою квартиру Лізі? Ви там зовсім здуріли? Що відбувається? Що ще ти вигадала?
– Я подумала … ти ж все одно … а бідній дівчинці, їй треба було десь жити, Марино … ти все одно поїдеш … навіщо тобі ця квартира? Віддай її Лізі, а ми … ми на тебе перепишемо цю в якій живемо …
Чому так? Чому мати готова для чужої дівчинки зробити все, а свою дочку ніби і не помічає.
Марина згадала той день, вона прийшла зі школи додому, вдома було безладдя. Мама складала речі у велику валізу.
– Маамо, ти що робиш? Щось сталося? – Запитала Марина.
– Що, га? Маринко… збирайся, ми їдемо…
– Куди їдемо, мамо?
– Що? А… ми їдемо жити в інше місце, Маринко.
– А тато?
-Тато … Ти знаєш … тато не поїде. Давай швидко збирайся…
Марина не хотіла їхати, вона плакала, чинила опір, але мама вмовила її.
Мама з Мариною переїхали в квартиру до її… друга, та гаразд, чого там, вони переїхали в квартиру до материного коханця, який мав доньку Лізу, яка відразу ж зненавиділа Марину.
Їй довелося ділити кімнату з Мариною, Ліза просто зненавиділа дівчинку. Наскільки мама була щасливою, настільки Марина була нещасна.
Вона плакала, просила маму віддати її татові. Мама всяко обзивала батька Марини і просто зазирала до рота своєму новому чоловікові.
Марина ніби потрапила в пекло, Ліза була розпещена, нахабна, вона підлизувалась до Марининої матері, навіть називала її матусею, а Марину всяко намагалася очорнити.
Мамин новий чоловік теж не злюбив Марину, при кожній нагоді він висловлював мамі, що Марина ледар, грубіянка тощо.
Марина попросила тата забрати її, але … тато все обіцяв, а потім … ховаючи очі, сказав Марині, що не може, його нова жінка … у неї є дитина і в них скоро зьявиться спільна, братик чи сестричка Марині .
Так Марина зрозуміла, що нікому не потрібна.
Але ж була ще бабуся, бабуся не збиралася здаватися, вона випросила, щоб Марина приїжджала до неї на вихідні.
А одного разу просто пригрозила Мариніній мамі, що напише на неї заяву, якщо не відпускатиме до неї Марину.
Маринина мати побоювалася свою колишню свекруху, тому дівчинка стала частіше бувати у бабусі, а незабаром і взагалі оселилася в неї, вона потоваришувала з новою дружиною батька, з її сином Ванькою, незабаром у них зьявилася Віка, сестра та Ваньки та Марини, так вони стали братом та сестрою.
Марина потім дізналася, що новий чоловік мами був її першим коханням.
– Ох, наплакалася ж я через нього, – каже щаслива мама, притискаючись до чоловіка, наче велика кішка, – я і за батька твого, Маринка пішла на зло йому, коханому … весь час про нього думала, – зітхає мати, а він…
Чоловік матері в цей час усміхався, вальяжно розвалившись на дивані, з одного боку до нього прикладалася Ліза, кохана дочка, а з іншого мати Марини.
Незабаром Марина зовсім переїхала до бабусі, здавалося, що й мати не була проти.
Не те щоб батькова нова сім’я із захопленням прийняла Марину, але її не відштовхували, а мати зі своїм чоловіком та Лізою, вони були щасливі.
Марина не страждала, так як бабуся заповнила собою порожнечу, що утворилася після розлучення батьків.
Вони були в її житті, батьки, але набігами, батько з мачухою більше звичайно виявляли увагу.
Марина закінчила школу, мати все намагалася подружити їх з Лізою і Марина навіть спробувала, але ні.
Ліза рано почала цікавитися хлопчиками, дорослими стосунками, її мати вийшла заміж і виховання дівчинки стало турботою мами Марини, на свою дочку часу у неї не залишалося. Треба було догодити коханому чоловіку.
Марина й не переживала, зате під чуйним керівництвом своєї прекрасної бабусі, Марина здобула гарну освіту. Бабуся захворіла, батько та мачуха допомагали Марині, Ванька теж, маленька Віка не відходила від сестри.
Після того, як бабусі не стало, вся родина батька підтримала її.
Мати була зайнята, вона витягала Лізу з чергової якоїсь колотнечі.
Те, що квартиру бабусі отримає Марина, нікого з родичів не здивувало.
Тато із сім’єю жили у своїй квартирі. У Вані від його батька є квартира, а Вікусі дістанеться батьківська.
Всі влаштовані…
Всі та не всі, мабуть так набридло матері Марініної з Лізою няньчитися, що вона вирішила пред’явити Марині та її батькові претензію.
– Ви мене без усього залишили… Я пішла і квартиру покинула, Марині від Ніни Семенівни дісталася квартира, а як же я? Що зі мною? Я маю право на квадрати…
Тато Марінін тоді поговорив з матір’ю Марини, пояснив їй, але… вона не заспокоїлася і почала висловлювати Марині.
– Марино, у тебе трикімнатна, навіщо тобі така велика квартира? Давай розміняємо на дві однокімнатні, ще й гроші залишаться…
– Ні, Мамо!
– Що означає ні! Я твоя мати та маю право розпоряджатися твоїм майном.
– Ні не маєш, я повнолітня, адекватна, дай мені спокій.
Мати не відступала, вона почала плакати і тиснути Марині на жалість, говорила як вона замучилась з цією Лізою, що в неї немає жодного кута свого, вона б пішла від них і жила спокійно, і … Марина на секунду здалася, їй стало шкода маму… Вона погодилася, та вчасно зупинилася.
Тому що мати, не встигнувши вийти з квартири Марини, радісно зателефонувала своєму чоловікові і защебетала, що вона, влаштувала Лизоньці квартирку.
Літо третій поверх, вікна відчинені.
– Мамо, – звісившись з вікна покликала Марина.
– Так, Маринко, – очі Матері забігали, вона гадала, почула Марина чи ні.
– Мамо, совісті у тебе, як я подивлюся зовсім немає…
– Марина, я зараз піднімуся…
-Навіть не думай, забудь про мене, як забувала всі ці роки … Не смій навіть наближатися …
Звичайно про це чув весь двір, та й нехай, зате бабусі будуть насторожі та не дадуть відбутися злу.
Мати дзвонила, писала Марині, дівчина ігнорувала…
Кілька місяців тому, Марина вирішила поїхати за кордон, але через декілька місяців засумувала за рідними й друзями, та вирішила повернутися.
Перед поїздкою Марини, мати з дочкою помирилися, мати стверджувала, що все зрозуміла та усвідомила, поливатиме квіти, доглядатиме кота Персика.
І вона правда надсилала фотографії, але… вийшло так, як вийшло…
Марину знову спробували обдурити.
“Насправді нічого нового” – поливаючи квіти посміхається Марина.
Вона пішла винести сміття, що залишили непрохані квартиранти. Біля під’їзду на дівчину чекав якийсь мужик, Марина впізнала його і позадкувала, це ж Лізин…
– Це, слухай …
– Я зараз поліцію викличу.
– Так я і не зрозумів, квартира твоя чи що?
– Моя.
– Прям повністю?
– Ну так …
– Я ось думаю, може зробити…
– Що?
– Та що? Я цілком собі непоганий… працюю, там вечерю влаштувати можу, що ти ламаєшся… Ти не думай, Лізку я послав…
Як же вчасно з’явився Іван, у своїй робочій формі. Він попрямував швидким кроком до Марини, залицяльника її як вітром здуло.
– Це що за тип?
– Наречений, Ваня – засміялася Марина.
– Ааа, ну зрозуміло… це… батьки чекають на тебе, мама вже вареників наліпила, ти ж знаєш її, не відстане, поїдемо, я за тобою.
– Поїдемо, – посміхнулася Марина.
Все ж таки вона має сім’ю… Приємно усвідомлювати коли про тебе дбають.
Мати написала повідомлення: “Марино, ти не так все зрозуміла”.
Марина не відповіла, вона була зайнята…
Так і припинилися будь-які намагання Марини порозумітися з матір’ю.
Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?
