Переплутавши час, Ганна приїхала в ресторан за годину до призначених заручин. Не дійшовши до окремого кабінету, де й збиралися майбутні родичі, вона випадково почула розмову.
Кожне слово встромлялося в серце, але, оговтавшись від першого удару, Ганна почала плести тонке павутиння помсти…
– Аню, ти не запізнишся? – Стривожений голос матері в телефоні змусив дівчину здригнутися і запанікувати.
– Ох, мамуль, дякую, що нагадала! Зовсім із голови вилетіло, – прокричала вона, схилившись над дзеркалом і виводячи стрілки на очах.
У слухавці пролунав сміх.
– Гаразд, збирайся. Подзвони, коли повернешся, розкажеш, як усе минулося.
Ганна завмерла, зітхнула.
– Як шкода, що тебе немає поряд. Мені було б спокійніше.
– Мила, я обов’язково приїду, просто зараз ніяк. Потерпи трохи.
Попрощавшись, дівчина швидко закінчила макіяж і вискочила з квартири. Очікування таксі здавалося вічністю. Ще б пак, адже сьогодні заручини! Для Ганни це був новий досвід.
Вона чула від заміжніх подруг, що подібні святкування – скоріше виняток, ніж правило. Але Микита наполіг, переконуючи, що це набагато романтичніше, ніж просте “одягання каблучки”.
І, звичайно, чудова нагода для знайомства з його батьками, яких Ганна досі не бачила. Вона й сама розуміла, що настав час, але Микита тягнув час, а потім приголомшив новиною.
– Банально просто піднести тобі каблучку. Хочу зробити все красиво, при батьках. Ти запросиш своїх, я своїх, і відразу відзначимо.
Тут їй довелося спустити його з неба на землю.
– Забув? Мої батьки не можуть приїхати. Вони за кордоном, у них контракт.
– Ах, так, точно. Ну що ж, будуть лише мої. А твоїм надішлемо фотографії та запрошення на весілля.
Ганна хотіла дочекатися хоча б маму, але та відмовила: “Дочко, навіщо змушувати всіх чекати? Ти не маленька, все буде добре”.
– Я так хочу, щоб ви познайомилися.
– Та ми наче все життя його знаємо! Ти стільки про нього розповідала. Та й по відеозв’язку ми спілкувалися. Приємний молодий чоловік, я впевнена, твоє рішення правильне.
Довелося змиритись. Кар’єра батьків була над усе. Вони прагнули дати дочці все найкраще, огортали її турботою і розчинялися в роботі.
У Ганни з дитинства було все: найкращі іграшки, модний одяг, престижна освіта. Квартиру подарували, обіцяли машину.
А потім з’явився Микита. Спочатку – спілкування, спільні теми та інтереси, дзвінки, листування, розповіді про життя, роботу, сім’ю.
Микита, як і Ганна, був єдиною дитиною. Батько – водій, мати – адміністратор у салоні краси. Вища освіта, робота, подавав надії. Рік зустрічей, поступове зближення, і ось пропозиція. Знайомство з майбутніми родичами.
Таксі зупинилося трохи віддалік: “Вибачте, ближче не можна, оштрафують”.
Подякувавши водію, Ганна попрямувала до закладу, гадаючи, що скаже на виправдання свого запізнення. Затори, – найбанальніше, що спало на думку.
Готова прийняти справедливе покарання, вона увійшла до ресторану… і застигла. Ані Микити, ані його батьків. Натомість до неї поспішав адміністратор: “Чим можу допомогти?”
– У мене призначена зустріч на третю, але я не бачу свого нареченого, – зніяковіло пробурмотіла Ганна про заручини.
Дівчина привітно посміхнулася: “Не хвилюйтеся, все готово”.
Її підвели до непримітних дверей, через які долинали голоси, і залишили одну, щоб дати час зібратися з думками. Але увійти вона не встигла.
За дверима говорили Микита та його мати.
– Мамо, ти тиснеш! Я не можу прискорити процес, це буде підозрілим!
– Буде підозріло, якщо ти скажеш: “Перепиши на мене квартиру!” А ти просто запропонуєш одружитися. Нічого такого.
– Спишемо на почуття, нетерпіння. Чи мені тебе вчити, як задурити голову закоханій дівчинці? Нашепчи ласкавих слів, пообіцяй золоті гори – і вона не лише квартиру подарує.
– Та навіщо, якщо вона й так стане моєю дружиною?
– Чи надовго? Шлюб – справа непостійна. Сьогодні є, завтра – ні. А гарантії мають бути. Де ще ти знайдеш такий варіант?
– Наївна, безглузда дівчинка з квартирою. Сину, дій! Поки твоє місце не зайняв хтось рішучіший.
Ганна оторопіла. Квартиру захотілося жінці! Могло б вийти, не почуй вона цих слів. І тут у голові дозрів план. Тряхнувши головою, вона зробила глибокий вдих і увійшла до зали.
Розмови стихли, погляди кинулися на неї.
– Аню, ти чого спізнилася? – Микита кинувся назустріч, зображаючи турботу.
Дівчина схлипнула і сховала обличчя у нього на грудях:
– Вибачте, але, Микито, у мене погані новини.
– Що трапилося? Присядь, розкажи. Це мої мама та тато. Вони, якщо що, допоможуть.
Вона сіла, випила води, судомно вдихнула і випалила:
– Батьки їдуть додому!
Наречений полегшено посміхнувся та розслабився.
– Так, а плачеш чого? Ти ж сама хотіла, щоб вони приїхали.
– Хотіла, – кивнула вона. – Тільки їдуть вони, бо там у них біда, борги. Вони продаватимуть квартиру, найматимуть адвоката.
– Твою квартиру?
– І мою, і свою, і навіть бабусин будиночок. Їм загрожує реальний термін. Потрібно багато грошей.
Ганна бачила, як обмінялися поглядами батьки Микити, як він зблід, і відступив.
– Вибач, Микито, з весіллям доведеться почекати. І урочистостей, напевно, не буде. Просто розпишемося. Ти ж не проти?
Він зробив ще крок назад:
– Ні, ні, звичайно. Та й взагалі, здається, сьогодні не вдалий день для пропозиції. Давай поїдеш додому, заспокоїшся, а потім ми зустрінемося і призначимо нову дату. Я викличу тобі таксі.
У машину Ганна сідала сама. Микита відмовився їхати з нею:
– Рідна, я пізніше приїду. Спочатку заспокою батьків. Вони теж шоковані.
Звісно, він не приїхав. Увечері вона зателефонувала:
– Чому ти не приїхав? Мені так потрібна твоя підтримка! – Голосила вона, не даючи йому вставити слово. – Ти мене не любиш? Ти був зі мною лише через гроші!
Чоловік закашлявся:
– Ну що ти таке кажеш, дурненька? Просто у мами підскочив тиск, я возив її в лікарню.
– А, тоді добре, вибач. Але я ще що хотіла запитати. Микито, ти ж купив обручку на заручини?
– Ну так. А що?
– А можеш мені її дати? Я продам її, та допоможу батькам. Вони останні гроші на квитки витратили, а в мене зарплата лише наприкінці місяця, а ми потім купимо нову, ще кращу.
– Добре.
У слухавці повисла тиша. Микита відключився, і відразу надійшло повідомлення: “Пробач, але краще нам не поспішати. Зробімо перерву. Розберися зі своїми проблемами, а потім поговоримо”.
Номер нареченого вирушив до чорного списку. Ганна набрала номер матері та все розповіла.
– От гад! Ой, доню, як добре, що ти це почула. Бог відвів!
– Так, нічого, все на краще. До речі, ти майже вгадала. Ми справді їдемо додому. Просто у відпустку. Тож чекай.
Приїзд батьків стер усі сумні думки. А потім вона взагалі викинула Микиту з голови, отримавши підвищення на роботі, та відрядження до країни, де жили її мама та тато. Тож летіли вони всі разом.
А Микита був радий, що збідніла наречена сама відмовилася. Пов’язувати себе по руках і ногах шлюбом з тією, з якої нічого взяти, в його плани не входило.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
