– Ну, не будь ти такою черствою! – дорікала мати. – Це ж твоя сестра! Їй нема куди йти! Ти що, хочеш, щоб вона з дітьми на вулиці опинилася?
Ганна втомлено потерла скроні. Ця розмова тривала вже пів години, і вона відчувала, як її терпіння тане з кожною секундою.
– Мамо, вона ж доросла людина, винаймає житло. З чого раптом їй нема куди йти?
– Кажу ж, господарка її виселяє! – сплеснула руками мати. – У неї грошей не вистачає, вона й так завжди з останніх сил викручується. А в тебе все одно одна квартира порожня, без діла простоює.
Ганна закотила очі. Марії все життя було тяжко, і чомусь це автоматично ставало проблемою всіх навколишніх.
– А ти її пустити до себе не хочеш? Чи я сама повинна віддуватися? – невдоволено спитала дівчина.
– Я б і пустила. Але ти знаєш, що я теж винаймаю. Господиня розраховувала лише на одного мешканця.
– Та й місця там… Точно не для двох дітей. Їм потрібно більше простору.
– А працювати вона не пробувала? Чи чоловіків своїх знайти, щоб аліменти платили?
Мати обурено пирхнула, ніби дочка сказала щось безглузде.
– Ти взагалі розумієш, у якому вона стані? Вона одна із двома дітьми. Їй просто ніколи!
– А в мене, значить, багато часу, так? – Ганна схрестила руки на грудях. – У мене теж є дитина, робота, та ще й іпотека. Тільки ось я чомусь ніколи не бігала, і не випрошувала житло у родичів.
Мати замовкла, свердлячи дочку осудливим поглядом. Ганна зітхнула. Вона знала, що ця розмова неминуча. Знала, що відмовитися не вийде: мати давитиме до останнього.
– Гаразд, – нарешті сказала вона. – Нехай живе. Але комуналка на ній.
– Звичайно! – мати одразу пожвавішала. – Вона все сплатить, ти навіть не хвилюйся.
Ганна хмикнула. Вона вже переживала.
Коли Ганна передавала ключі, сестра навіть не подякувала. Просто взяла їх із кам’яним обличчям, пробурмотіла чергове “зрозуміло” у відповідь на умови, й пішла. Ганна вирішила не звертати уваги: чим менше спілкування з Машею, тим краще.
– Я простежу, щоб все було добре, – запевняла мати. – Ти навіть не помітиш, що вона живе там.
Ганна лише кивнула, але всередині вона мала якесь неприємне передчуття. Вона надто добре знала свою сім’ю, щоб вірити обіцянкам.
І інтуїція її не підвела…
– Ганно, вітаю. Вибач, що турбую, але в тебе з квартири знову вода ллється, – голос сусідки в телефоні звучав стомлено, без агресії, але твердо.
Ганна завмерла, міцніше стискаючи слухавку.
– Що означає “знову”? – вона спантеличено спохмурніла.
– Та не вперше вже. Ми з чоловіком якось допомагали перекривати воду, але сьогодні вже просто озеро на сходовому майданчику, а двері ніхто не відчиняє. Думаю, ти маєш про це знати.
Ганна заплющила очі й сердито видихнула. Рік тому вона піддалася на вмовляння матері, й пустила Машу пожити у свою квартиру.
І всі ці місяці мама запевняла, що все йде чудово, сестра справно платить за комуналку, а діти нічого не ламають. Тепер з’ясовується, що квартира “плаває”, та ще й не вперше, а вона дізнається про це від сусідки.
– Гаразд, дякую, – Ганна різко встала з-за столу. – Я зараз приїду.
До матері вона не додзвонилася: гудки йшли, але відповіді не було. Спробувала набрати сестру, але її телефон теж уперто мовчав. На душі ставало все тривожніше.
Запах вогкості вдарив у ніс ще на сходах. Вода вже припинила текти, але темні розводи на підлозі нагадували про те, що сталося. Вона вставила ключ у замкову щілину, провернула, відчинила двері й застигла.
У передпокої валялася гора брудних дитячих речей упереміш зі сміттям. Лінолеум був порізаний так, ніби каталися на ковзанах.
Шпалери розмальовані фломастерами та порвані. У санвузлі кахлі, що тріснули, вкрилися жовтими плямами від потоку води.
Дивлячись на цей хаос, Ганна відчувала, як усередині щось розривається від злості. Вона зробила крок углиб квартири, стримуючи бажання ще раз зателефонувати матері, та накричати на неї.
В одній із кімнат стояло порожнє ліжечко, поряд були розкидані дитячі іграшки, але виникло дивне відчуття, що тут уже давно ніхто не живе, але навідувався нещодавно, бо вода явно витікала з ванної, але кимось була перекрита.
Вона пішла далі, зазирнула на кухню і раптом здогадалася – квартиру покинули.
Навряд чи хтось став би жити у такому свинарнику. Крім того, холодильник був порожнім, якщо не брати до уваги брудний посуд.
Різко схопивши телефон, Ганна знову спробувала додзвонитися до сестри, та не відповідала. Пальці тремтіли, доки вона набирала номер матері. Гудки. Один. Два. П’ять.
– Ну… – видихнула дівчина, вчепившись у телефон.
Нарешті мати взяла слухавку, але навіть не встигла нічого сказати, як Ганна вже випалила:
– Де Марія?! Що тут взагалі відбувається?
На тому кінці дроту повисла напружена тиша. Потім мати тяжко зітхнула.
– Доню, ну чого ти так кричиш…
– Тому що я зараз стою у розгромленій та затопленій квартирі, а Марії тут немає! Ти мені весь рік розповідала, що все гаразд!
Мати зам’ялася, а потім невпевнено пробурмотіла:
– Ну… Вона вчора з’їхала.
– А ти мені колись збиралася про це сказати?!
– Та яка різниця! Ти все одно не цікавилася, як вона там живе!
Ганна відчула, як її злість змінюється крижаним усвідомленням. Зруйнована квартира – лише верхівка айсберга. Тепер мати звинувачувала її!
Ганна поняття не мала, скільки ще неприємних сюрпризів на неї чекає.
– Вона просто взяла та з’їхала?! – голос дівчини тремтів від злості.
– Ну… Так, – мати зам’ялася, але потім продовжила з докором. – Ти так кажеш, ніби вона зробила щось страшне.
Ганна стояла посеред погрому, намагаючись не дивитись на забруднені стіни, та порізаний лінолеум. На очі наверталися сльози. Вона почувала себе використаною.
– Вона й зробила! Вона залишила по собі розруху та борги, мамо! – Ганна зробила крок у бік столу, на якому лежав стос квитанцій. – Ти взагалі знаєш, що комуналка весь цей час майже не оплачувалася?!
На тому кінці дроту повисла мовчанка, а потім мати недбало кинула:
– Ну, у неї ж були труднощі. Ти б знала, якби хоч трохи цікавилася її життям.
Ганна різко стукнула рукою по столу, і тяжко видихнула.
– Ти знущаєшся?! – у її голосі лунав подив. – Це моя квартира, Марія обіцяла платити! Я пустила її безплатно, але не обіцяла утримувати! Чому мені ніхто не сказав, що вона не платить?
– Вона боялася, що ти розлютишся… – мати тихо зітхнула.
– Ага, а тепер, мабуть, я буду спокійною? По-твоєму, я маю покрити цей борг?! – Ганна підняла квитанцію і пробігла по цифрах.
– Тридцять дві тисячі, мамо! Скажи мені чесно, ти взагалі хоч раз перевіряла, чи вона платить?!
– Я їй вірила, – відповіла мати. – Вона ж не навмисне, їй було тяжко.
Ганна схопилася за голову, намагаючись заспокоїтись. Це просто немислимо. Сестра влаштувала у квартирі свинарник, і нахабно звалила, залишивши їй неоплачені рахунки замість подяки.
А мати не хотіла визнавати, що її дочка – безвідповідальна нахлібниця, і продовжувала її виправдовувати.
– Тобто мені тепер треба розгребти цей бардак, сплатити її борги, а ти мені ще й розповідатимеш, яка я погана сестра та дочка?!
Мати важко зітхнула.
– Ганно, ну не будь ти такою… злопам’ятною. Це лише гроші, розберешся. А ось сестра – це родина.
Ганна відчула, як усередині щось крижаніє.
– Ні, мамо. Сім’я так не робить.
Вона скинула дзвінок і кинула телефон на стіл. Тепер усе стало зрозуміло. Вона все життя була для них просто “зручною”, а її межі стали річчю, яку можна переступити. Але цього більше не буде. Вона розбереться з боргами, зробить ремонт, та знову здасть квартиру.
З добрими справами покінчено. Вартість її досвіду перевалила далеко за сотню тисяч.
Минуло кілька місяців. Борг було погашено, ремонт закінчено. Тепер квартира виглядала так, ніби в ній ніколи не жили ті, кому вона колись допомогла через дурість. Ганна знайшла орендарів – дорослих, платоспроможних людей без нескінченних відмовок.
Увечері вона сиділа у затишній вітальні своєї квартири й пила чай. Телефон, який раніше розривався від маминих дзвінків із проханнями “допомогти Маші”, мовчав.
Вона більше не цікавилася долею сестри, не відправляла гроші матері, не відчувала себе винною.
Вперше за довгі роки її ніхто не використовував. І це було найкращим рішенням, яке вона колись приймала.
Знала ж, що може бути щось подібне, але в черговий раз повелася на вмовляння, і поплатилася. Але такого більше не буде – вчителі були слушні!
А ви що скажете про вчинок сестри й матері? Як би ви вчинили в цій ситуації? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
