Чоловік уже тиждень був у відрядженні, обіцяв приїхати сьогодні надвечір. Тому Ірина могла дозволити собі поспати якомога довше – обід готувати не потрібно, а з вечерею вона встигне.
Але її планам не судилося здійснитися: о пів на десяту у двері подзвонили.
– Може, це Олег? – Подумала вона, швидко міркуючи, чим зараз нагодувати чоловіка.
Але за дверима стояла її мати.
– Привіт, мамо. Щось сталося? – Запитала Ірина, пропускаючи маму в кімнату. – Ти що в таку рань у суботу з’явилася, та ще й без попередження?
– Сталося, – відповіла мама.
– Гаразд, ходімо на кухню, я каву зварю.
Поки дочка варила каву і діставала з холодильника масло, ковбасу та сир, мама мовчала.
Коли Іра поставила перед нею кухоль кави та тарілку з бутербродами, мама несподівано затулила обличчя руками та заплакала.
– Та що трапилося? Усі живі? – Спробувала з’ясувати Ірина.
Але мама продовжувала плакати.
Ірина налила у склянку води та поставила на стіл.
Нарешті мати підвела голову і сказала:
– Гриша. Біда з ним, Ірочко. Його заарештували.
Ірина полегшено зітхнула. Щиро кажучи, доля Григорія її не дуже турбувала. Він був другим чоловіком матері, батьком її молодшої сестри Світлани. Працював на складі, куди надходила з-за кордону офісна техніка та компоненти до неї.
Мама тим часом випила води й почала розповідати:
– У них на складі була якась перевірка. Виявили велику нестачу. А ще поліція зупинила фуру, яка, як з’ясувалося, везла техніку якійсь фірмі, яка не існує.
– Добре, а Григорій тут до чого? – Запитала Ірина.
– Як до чого? Він матеріально відповідальний. І на всіх накладних його підпис стоїть. А інші, виходить, жодного стосунку до справи не мають.
– Тобто Григорій зі спільниками збував ліворуч те, що мав зберігати, а тепер уся їхня афера розкрита?
– На Гришу всю провину повісили. Суд буде. Але мені слідчий сказав, що якщо він компенсує збитки, тобто поверне гроші, то можуть дати умовно чи невеликий термін, а якщо ні, тоді біда – отримає на повну, – пояснила мама.
– Скільки? – Запитала Ірина.
– Адвокат сказав, що можуть дати п’ять років, – відповіла мама.
– Та я не про це. Скільки потрібно відшкодувати?
– Два з половиною мільйони.
– Нічого собі! Щось, коли я у вас останній раз була, ніякої розкоші не побачила: шпалери у вітальні так і не переклеїли, дверцята на плиті – як не зачинялися три роки тому, так і не зачиняються. Де два з половиною мільйони?
– Гриша дав грошей матері – вона купила дачу, а решту – вклав у бізнес свого брата – той йому частку обіцяв. Тож тепер уся надія на тебе.
– На мене? Мамо, а від мене ти чого хочеш? У мене два з половиною мільйони немає, – сказала Ірина.
– А пам’ятаєш, коли ви говорили, що збираєтеся цю квартиру продати та купити більшу? Олег тоді сказав, що ваша квартира коштує близько двох мільйонів, – нагадала Ірині мати.
– Ну то й що?
– Її можна буде продати, а ще п’ятсот тисяч взяти у кредит. І у тебе, і у твого чоловіка хороші кредитні історії – вам дадуть!
– Мамо! Ти у своєму розумі? На честь чого ми повинні продавати свою квартиру, та ще й кредити брати, щоб віддати гроші Григорію?
– Все, що він украв, – вибач, що я називаю речі своїми іменами – він віддав матері та братові. От нехай тепер вони його витягують. Це буде справедливо, – заявила Ірина.
– Я вже ходила до них. Свекруха сказала, що дачу зараз дорого не продати, а віддавати за копійки немає сенсу.
– А Олексій – брат Грицька – взагалі зі мною розмовляти не захотів. Сказав лише, що всі гроші вкладені у бізнес, і він не збирається їх звідти витягувати, – пояснила мама.
– А що в нього за бізнес?
– Перевозить щось, я не цікавилася. То що, Іро? Поговори із чоловіком. Треба рятувати Гриця.
– Ні, мамо. Навіть заїкатися не стану. Зрештою, ви можете продати свою квартиру. Нехай Григорій напише на тебе довіреність.
– Ваша трикімнатна понад чотири мільйони коштує. Якщо не будете ціну задирати, то швидко продасте, – запропонувала Ірина.
– Як продати? У нас же Світлана з чоловіком та Артемом живуть. Не можу ж я свого єдиного онука без даху над головою лишити!
– Знаєш, мамо, а в цій квартирі за шість місяців з’явиться ще один твій онук, чи онука. Йому, чи їй, теж буде потрібний дах над головою!
– Ти в положенні? – Здивувалася мама.
– Так. Тож якщо ми з Олегом і продамо цю квартиру, то тільки заради того, щоб купити більшу.
– Але ви можете дати нам у борг ці гроші, а ми за пів року обов’язково їх повернемо. Свекруха продасть дачу – я її вмовлю. А Олексій на той час виділить Грицю частку у бізнесі.
– Мамо, навіть не починай!
– Іра! Ти повинна допомогти Гриші, хоч би з відчуття подяки! Адже він тебе виростив! Завдяки йому…
– Мамо, я твоєму другому чоловіку нічим не зобов’язана! І виросла я не завдяки Гриші, а всупереч йому. І ти це чудово знаєш!
Мати підвелася.
– Я піду, Іро. А ти таки поговори з чоловіком. Може, в нього не таке жорстоке серце, як у тебе. Я подзвоню пізніше.
Рідного батька Ірина ніколи не бачила – він зник з обрію ще до її появи. Про нього у сім’ї особливо не говорили. Ірина знала тільки, що звуть його Микола Ілліч – так було записано у її свідоцтві про народження.
Крім того, з розмов матері з подругами вона почула, що «Коля пішов кривою доріжкою, потрапив у місця не настільки віддалені й там віддав Богу душу».
Таким чином, від батька Ірині залишилося лише прізвище, по батькові та дуже невелика пенсія через втрату годувальника.
Коли Ірині було трохи більш як три роки, з’явилася Світлана – мама на той час вже була одружена з «дядьком Гришею», як називала його маленька Іра.
Дитинство у сестер було невтішне. Григорій виявився людиною скупою, гроші дружині видавав суворо під розрахунок і вимагав звітувати за кожну витрачену гривню.
Голодними вони, звичайно, не ходили – мама готувала ситно, але ласощі на столі бували тільки у великі свята і то під видачу.
Ірина пам’ятала, як мама діставала з шафи, та видавала дочкам по одній цукерці – при тому, що це було на Новий рік, коли багато її подруг отримували по кілька солодких подарунків.
Те саме було і з одягом. Григорій не дозволяв дружині купувати дівчаткам нові речі:
– Іди на ринок, там біля входу тітки стоять, продають і кофти, і спідниці. Не нові, але вибрати можна. Все одно дівки ростуть – рік поносять, і викидай. А ще краще, на роботі у подружок своїх попитай – у них можна й задарма взяти.
Тож жодної подяки до Григорія Ірина не відчувала. Вона співчувала Свєті, якій тимчасово доводилося жити у квартирі батьків із чоловіком та дитиною.
Увечері Ірина розповіла про прохання матері Олегу.
– Я не розумію твою матір. Ну гаразд, коли б вона залишилася одна з тобою на руках, та ще й Світлана народилася. Їй було важко, страшно, і вона вчепилася за цього Григорія.
– Але потім – ви виросли, закінчили школу, почали вчитися далі, і ти, і Світлана паралельно з навчанням працювали.
– Вона вже не залежала від нього. Чому продовжувала терпіти? Адже він добрішим і щедрішим не став.
– Звісно, ні. Свєтка мені розповідала, як він до копійки вираховує, скільки вони мають віддати за світло, за воду та інше. Навіть свого шестимісячного онука до розрахунків під’єднав, – відповіла Ірина.
– У Григорія точно є заначка, – сказав Олег. – І схована вона, швидше за все, у його матері. Тільки його матуся щось не поспішає грошики діставати, а твоя мати бігає, шукає, позичити готова, аби Гришу врятувати. Дивно це все!
Грошей мама не знайшла. І тепер Григорій сидить у слідчому ізоляторі та чекає на суд. А дружина носить йому передачки.
А ще вона взяла кредит та найняла чоловікові дорогого адвоката. Як кажуть, – дурна голова, рукам спокою не дає…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Донька слушно матері відмовила? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
