Ганна Павлівна злягла. Якось увечері вона тихо покликала дочку.
– Наталко, доню. Настав час розповісти тобі все. Боюся, що мало часу мені лишилося. Вибач, мене дочко!
– Мамочко, не кажи так! Я зараз викличу швидку допомогу!
– Не треба швидку! Наталю, вислухай мене!
Хвора жінка почала свою розповідь:
– Давно це трапилося, доню. Була в мене подруга, Галина. Ми обидві з дитбудинку. Подружилися ще там, потім разом вступили в педагогічне училище. Після його закінчення нас обох відправили до сільської школи.
– На постій нас визначили в різні місця: мене поселили в порожньому будиночку при школі, а Галю – у людей похилого віку. Весь вільний час ми проводили вдвох.
– Ходили до сільського клубу на танці під гармошку. Гармоніст був гарний хлопець. Як побачила я його – так і зрозуміла, що це той єдиний, на який я чекала все життя. Звали кароокого красеня Василь.
– Стали ми з подругою усі вихідні бігати до клубу. Щоразу я не зводила очей із Василя і слухала його душевний голос. Серце моє солодко завмирало, коли я ловила на собі його випадковий погляд.
– А потім я помітила, що дивиться гармоніст весь час на Галину і посміхається до неї, а подружка вся розквітає при цьому. Я зрозуміла, що Вася віддав перевагу непримітній і скромній Галі.
– Багато разів я намагалася привернути його увагу, але ці спроби ні до чого не привели: коханий навіть мене не помічав.
– Як же я злилася і ревнувала! Подругу я зненавиділа. Галина світилася від щастя і, здавалося, не помічала моєї нищівної ненависті. Якось Галя забігла до мене і зі щасливою усмішкою прошепотіла:
– Аню, ми з Василем скоро розпишемося.
– Я зрозуміла, що це кінець мого життя. Від безвиході я почувала себе повністю розчавленою. Припинила їсти та спати, а в голові пульсувала лише одна думка: Василь має бути тільки моїм!
– Заради цього я могла зробити все, що завгодно. Дізналася у місцевих, що в сусідньому селі жила стара ворожка Христя. До неї я й пішла по допомогу.
– Знаю, навіщо ти прийшла? – промовила стара.
– У першу хвилину мені стало страшно, але згадавши коханого Васю, я зважилася на чорну справу. Стара відьма зварила приворотне зілля, потім наповнила ним пляшку і засунула мені.
– У пиття йому наллєш, – промовила Христя.
Я спробувала засунути старій гроші, але та шалено зареготала.
– Не потрібні мені гроші. Потім дізнаєшся, що мені треба. Іди.
– Увечері Галина та Василь зайшли до мене в гості. Це був слушний момент. Я швидко накрила стіл. Непомітно додала зілля у келих хлопця. Випивши вміст, Василь наче змінився.
– Галина, почувши недобре, повела його додому. Зранку Василь стояв біля порога мого будинку. Хлопець наполегливо стверджував, що йому потрібна лише я.
– Стара не обдурила – я отримала свого коханого! Незабаром ми одружилися і зажили дуже щасливо. Вася душі в мені не чув, а я і дихати без нього не могла. Ти спитаєш, а як же Галина?
– Подруга уникала нас. Але зустрічатись все одно доводилося. Досі бачу її скорботне обличчя та нещасні заплакані очі. Літні люди, у яких жила Галя, плювали мені в слідом і охрестили відьмою.
– По селу поповзли чутки, що Галина залишилася в положенні від Василя і ледь не наклала на себе руки. Мені було її шкода, але чоловіка я любила більше за життя.
Якось прийшов до нас дім Макар, у якого жила Галина.
– Ходімо зі мною, – сказав старий.
– Це навіщо? – Запитала я.
– Вми рає твоя подруга. Тебе кличе – відповів дід Макар.
Він подивився на мене так, що я мовчки зібралася і пішла з ним. У будинку плакала дитина. На ліжку лежала Галина, бліда, вона ледве дихала.
– Моє серце болісно стислося і я хотіла піти. У цей момент Галя розплющила очі й тихо зашепотіла:
– Аня, я не виживу. Дочку візьми до себе. Нехай у Наташі батько рідний буде – вона слізно простягла до мене руку, але її рука безсило впала.
– Відмучилася, сердечна, – перехрестилися старі.
Бабця Марія голосно завила і сунула мені в руки пакунок, що голосно верещав. То була ти, доню. Я не хотіла тебе брати, але дід суворо рикнув:
– Я б ніколи тобі цієї дитини не довірив! Але воля покійної Галини має бути виконана! Вона була світлою людиною, Царство їй небесне. Забирай дівчинку та йди додому! І дивись, не дай Боже образиш!
– Так ти й з’явилась у мене. Батько твій був злий, що я взяла тебе. Ти дратувала його своїм нескінченним плачем, та й мене теж.
– Василь змінився, почав заглядати в чарку, часто не ночував удома. Моє щасливе життя валилося на очах і я нічого не могла зробити. Доню, ти не уявляєш, як я тебе зненавиділа!
– Я мріяла про свою дитину, а тут ти впала на мою голову. Через якийсь час я зрозуміла, що при надії. Василь, дізнавшись про це, виправився. Він почав мріяти про сина.
– Здавалося, що щастя знову оселилося у моїй хаті. Незадовго до терміну мені наснився кошмар. Наче я перебуваю в лісі на галявині. Гидка істота дивилася на мене і тягла до мене лапи, вкриті густою чорною шерстю.
– Впізнаєш мене? Я прийшла забрати своє – промовила тварюка голосом Христі.
– Я прокинулася і закричала від страшного болю, а надвечір я народ ила не живого хлопчика. Твій батько знову не просихав від горя і незабаром пішов із життя. Замерз у кучугурі.
– За ним слідом пішли дід Макар і баба Марія. Я залишилася з тобою сама на всьому білому світі. Наталю, ти стала сенсом мого грішного життя, якого я без тебе вже не уявляла.
– Ти росла і ставала схожою на свою рідну маму. Весь час я намагалася розповісти тобі правду і вибачитися, але так і не змогла.
– Ти вийшла заміж, народ ила мені чудового онука. Тепер я не маю часу відкладати важку розмову і мені страшно залишати цей світ з таким тяжким вантажем, – жінка на мить замовкла.
– Я винна у сме рті твоїх батьків. Чи вибачиш ти мене, дочко? Гріх на мені великий перед Богом та перед вами.
– Наташу било нервове тремтіння. З очей молодої жінки струмком лилися сльози. Вона зібрала всі свої сили, обійняла жінку, що дивилася на неї з благанням і надією, і прошепотіла:
– Мамочко, я тебе прощаю!
Ганна Павлівна пішла із життя вночі, уві сні. На її обличчі застигла щаслива посмішка…
Що ви скажете про вчинок Ганни? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові, цікаві публікації!
