Мене звуть Микола, ця історія щасливого початку моїх серйозних відносин, з дівчиною яка подарувала мені і досих пір дарує ті прекрассні почуття, через які я відчуваю себе щасливим і коханим.
Середина першого курсу в училище. Зима. Закінчувався перший семестр навчання, потрібно було терміново закривати двійки, на той момент я жив в гуртожитку на третьому поверсі, гуртожиток знаходився на тереторії училища, поверхом нижче було кілька навчальних класів, спускаючись на другий поверх в руках у мене був ноутбук і кілька зошитів, я зайшов в один з кабінетів, не підозрюючи що ця ніч, стане для мене долею всього мого життя.
На годиннику 23:30 я писав психологію, потім тактику. На годиннику 2:40 ночі, мені стало нудно, вирішив пошукати дівчину з Вінниці яка в мережі, щоб відволіктися від всієї цієї писанини. Знайти нові знайомства, в мережі було 20 дівчат, я відкрив кілька сторінок одночасно, і написав кільком дівчатам, щоб хоч одна відповіла, відписала тільки одна, та яка пов’язала своє життя з моїм, та яка стала мені близькою людиною, її ім’я Мирослава, на той момент це було коротке листування, хлопця і дівчини яким просто, нудно.
Ми листувалися буквально, хвилин 20 максимум, я попросив у неї номер телефону, вона не роздумуючи написала мені свій номер, я не наважився зателефонувати відразу і написав їй що завтра наберу. На наступний день, я їй подзвонив ми поговорили 5 хвилин вона була з подругою, після цього дзвінка ми не спілкувалися місяць.
Пройшов місяць, я поїхав в пожежну частину на практику в своє місто. Зима, з неба падав холодний сніг, я був на добі, стояв на фасаді, думав про всяке, лазив в телефоні, ніби доля штовхнула мене їй зателефонувати, я знайшов її номер, довго шукав тому-що ні зберіг, і книгу не чистив, і також не знаю як але я згадав 3 останні цифри її номера, я ніколи до цього не запам’ятовував номери, знайшов її номер, подзвонив сказав – привіт вона мені відповіла – ти що забув мене, я чекала дзвінка а ти не дзвонив;
До сих пір пам’ятаю ці слова, трохи поговорили і знову перестали спілкуватися до кінця моєї практики. Практика закінчилася, я поїхав до Вінниці здавати документи практики, як здав пішов до своєї кімнати і хвилин 5 дивився в стелю, ні про що не думаючи, стало нудно, піднявся на 4-ий поверх, зайшов до друзів, ти було 4 людини, один (Діма) спав, другий (Рома) нервував через те, що хтось поїв його консерви, третій (не знаю як його звати) дивився в стелю, четвертий (Руслан) він сидів в телефоні і телефонував дівчаткам, які одна за другою морозились і вибивали, мій телефон сів.
Дзвонимо однієй, другій, третій і так далі, тут раптом наткнувся на знайомий номер з фотографією в Вайбері дівчинки, з якою я познайомився о 3 годині ночі півтора місяці тому.
Ніби доля зводила мене з нею знову і знову. Я подзвонив їй і сказав -привіт; вона мені у відповідь – привіт братан, скільки років скільки зим; і знову вона мене запитала – чого не дзвонив обіцяв же; я у відповідь – з цього моменту буду завжди дзвонити; вона зраділа цим словам, ми трохи поговорили і я пішов до себе в кімнату спати, бо втомився. На наступний день я поїхав додому на зимові канікули. У той-же день ввечері, я їй подзвонив, я був шалено радий, кожному її звуку, її голос заспокоював мене, ніби я з ангелом розмовляю. На вулиці зима, дуже холодно, а я ходжу по дорозі і розмовляю з нею, тепло її голосу гріло мене ніжно. Я розумію що закохуюся.
Коли закінчилися канікули, я приїхав до Вінниці, ми домовилися зустрітися, я боявся що не сподобаюся їй, адже вона не знала як я виглядаю, не бачила жодної моєї фотографії, бо не люблю фотографуватися.
Настала пятница, в цей день має відбутися наша перша зустріч. Жила вона за 30 кілометрів від Вінниці в маленькому місті. Йшов легкий сніг, я дуже сильно хвилювався. Я приїхав в абсолютно не знайоме мені місто, вийшов з автобуса і почав шукати її поглядом, переходжу дорогу йду до вокзалу, раптом бачу дуже красиву дівчинку, без шапки, яка йшла мені на зустріч, в тілі почало все тремтіти, так звані метелики в животі , почали дуже сильно пестити мій живіт, ми дивимося одне на одного не відводячи погляд, наближаємося все ближче і ближче, це було кохання з першого погляду, ми обнялися, в тілі почало все закиппти, пройшлися по місту, розмовляючи по душам. Настав момент прощатися, їй потрібно було їхати додому, підходимо до мого автобусу, ніжно обіймаючись я їй кажу теплим голосом, -сяду в автобус подзвоню, вона хотіла мене поцілувати, я соромився і не розумів натяків, а дізнався про це від неї ввечері по телефону адже до неї я 2 роки ні з ким не зустрічався, весь вечір відчував себе невдахою, що не зміг побороти себе і поцілувати її.
Минуло 2 два дні, настала неділя ми домовилися про зустріч ще раз. Я приїхав її міста, при зустрічі ми обнялися і пішли в кафе, я горів від щастя стоячи поруч з нею, сіли ми за столик, я замовив 2 еспресо і молочну шоколадку, я тоді ще був хворий, погано себе почував, приїхав з температурою і нежиттю.
Допили ми каву, встали зі столу і несподівано зрозумівши що стоїмо близько до обличчя одне одного, я не стримуючи своїх почуттів я її поцілував, до сих пір пам’ятаю цей поцілунок. Поцілунок з дівчиною з якою звела нас доля.
Минуло 1.5 року від того прекрасного і незабутнього моменту, до сих пір при зустрічі з нею, я відчуваю те-ж почуття, почуття любові і нерозсудливості.
