Мої стосунки з мамою важко назвати близькими. Я ніколи не була бажаною дитиною. Швидше випадковістю. Тож не дивно, що мамі було не до мене. З татом вона розійшлася майже відразу після того, як він дізнався про мене.
Мати не хотіла витрачати свою молодість на виховання маленької дитини. Тож мною займалася бабуся. Ті короткі моменти, які ми проводили з мамою разом, запам’яталися тим, що вона завжди кудись поспішала. Вона мала купу справ, і в них ніколи не входила я.
Я росла, і з віком ставлення моєї мами до мене змінювалося. Вона стала більш вимогливою. Мама хотіла, щоб я виправдовувала її очікування. Але я завжди і все робила не так.
Вона намалювала у своїй голові якийсь загадковий образ, якою має бути ідеальна дочка. Але я була ідеальною онукою бабусі, а не дочкою матері.
Наш зв’язок почав хоч якось налагоджуватися, коли я поїхала вчитися в інше місто. А за кілька років моя мама вирішила вирушити за кордон на заробітки. Ось уже не знаю, який мотив у цього був, але взялася мама за це серйозно.
Я сприйняла рішення мами спокійно. Втім, яка різниця, де вона буде, якщо ми все одно з нею нечасто бачимося. Але найцікавіше почалося пізніше, коли мама з кожної своєї зарплати стала надсилати мені гроші.
Звичайно, я шукала каверзу. Тому всі отримані гроші збирала. Я подумала, що, можливо, у майбутньому я зможу використати ці кошти на купівлю власного житла. Після закінчення університету я швидко знайшла роботу та почала відкладати свої гроші.
Минуло цілих 15 років. І всі ці роки мати надсилала мені гроші. Було дуже дивно брати їх від людини, яка ніколи не виявляла до мене жодної щирої любові. Невже вона таким чином намагалася повернути втрачену довіру до неї? Я розуміла, що мама будь-якої миті може зажадати ці гроші назад.
За цей час я встигла накопичити достатньо грошей. У сумі з маминими коштами можна було купити непогану двокімнатну квартиру. А мене все ще щось зупиняло. Якоїсь миті мама повідомила, що приїжджає додому. Мовляв, у гості побачитись. Це була наша найдивніша зустріч. Цілком інша мама та зовсім інша доросла я.
Перше питання мами було про те, чи купила я собі житло. Вона дуже здивувалася, коли дізналася, що я все ще живу на орендованій квартирі. Але ще більше її шокував той факт, що я не витратила жодної копійки з тих грошей, які вона мені надсилала. Її це ніби образило навіть.
Мама наказала терміново купити квартиру. Все виглядало так, ніби вона справді бажає мені тільки добра. Але я ніяк не можу позбутися думки, що вона вимагатиме повернути їй гроші.
Кажуть, люди не змінюються. Чи це так насправді? У будь-якому разі на однокімнатну квартиру мені вистачить навіть своїх коштів. Але безглуздо купувати якусь студію, якщо я можу придбати двокімнатне житло. Що ж робити?
