Нещодавно мені виповнилося 16 років і мати розповіла мені дещо важливе про нашу родину. Після мого дня народження вона поклала на стіл ключі і сказала, що ми з нею маємо квартиру у Києві. Це була дуже неочікувана новина.
Десь з першого класу я живу у невеличкому містечку з мамою і бабусею. Цьогоріч бабусі не стало, тепер ми за нею дуже сумуємо. Вона приділяла купу часу моєму навчанню, зустрічала зі школи, якщо мати була на роботі.
Коли наближався перший клас і перші мої дорослі кроки у житті, поруч був тато. Сильний, розумний, красивий. Він неймовірно мене любив, я це добре пам’ятаю. Возив мене на природу чи у кіно, водив в кафе. Я навіть зараз добре пригадую, що не разом, не родиною, а лише ми удвох.
На першому дзвонику я була красунею, батько постарався влаштувати мене у найпрестижнішу гімназію. Коли мене забирала мати, то вона бувала досить роздратованою. Якщо приїжджав тато, то робив ціле свято, ми ніколи не їхали додому одразу, а спочатку в кафе чи в парк.
Через деякий час я лише пам’ятаю, як вчуся в новій, зовсім іншій школі. І місто інше. Квартира мелесенька і в ній ми утрьох: я, мати, бабуся. Тато приїжджав, дзвонив. Я плакала за ним дуже. А потім ніби тиша. Я подорослішала і звикла.
Тільки після мого 16-річчя мати вирішила розповісти мені, що тоді сталося. Тато багато зраджував, тому жити поруч із ним було досить важко. Але мати намагалася втримувати шлюб в глазах оточуючих і в моїх. Батько мене обожнював, тож мати намагалася примирися з його особливостями.
Але школа вивела усе з-під її контролю. У батька зав’язався роман з моєю першою вчителькою. Та була самотньою матусею, сама підіймала доньку мого ж віку. Батькові хотілося всіляко допомогти тій жінці і з часом він зайняв величезне місце в її житті.
Мати забрала мене до бабусі, коли виявила, що всі батьки класу в курсі. Їй було дуже соромно і боляче. Бабуся підтримувала її тоді, як могла.
Всі чекали якось виправлення ситуації, але вийшло інакше – батько попросив про розлучення. Поруч із нашою тодішньою маленькою квартиркою, він купив велику трикімнатну квартиру, зробив у ній дорогий ремонт і її і лишив після розлучення матері. Він перевіз туди всі наші речі, в надії, що скоро ми там оселимось.
Після того, як 16-річна отримала від мами ключі, я купила квиток і вирішила завітати туди. Квартира зроблена за тогочасною модою, відчувається, що роками стояла закритою. З вікна видно ту саму школу, я подивилася і все-все згадала. Яка була щаслива тут, в цьому місті, в цьому районі. І як потім ридала там, бо відчувала велику втрату.
Я відкрила шафу і пригала ці сукні. Я пам’ятаю маму вдягнену у ці речі. Я пам’ятаю себе семирічну у цій шкільній формі. Я ніби торкалася руками до життя, яке не відбулося. Ми б могли жити тут: вона і я. Батько б приходив до мене, забирав би зі школи, повіз би на море.
Коли процес з розлучення було завершено мати вирішила, що не повернеться у Київ. Батько намагався налагодити зі мною зв’язок, але з роками він приїжджав усе рідше. Зараз я завжди можу йому подзвонити, але такого бажання не виникає.
Тато з тією жінкою побрався і виховував її доньку, як свою. ЇЇ зі школу забирав, їй дарував гарні сукні і дорогі телефони. Він ніби підмінив одну дитину іншою і не помітив. Вони живуть тут поруч, через пару будинків. Але бажання іти в гості до них я зовсім не маю.
