Мати нас із батьком покинула, коли мені було 9 років. Тато все моє дитинство працював на двох роботах, при цьому встигав займатися зі мною уроками та гуляти. Він завжди намагався, щоб у мене було все найкраще, хоча я не була примхливою дитиною, а на моєму випускному він взагалі розплакався.
Тато два роки тому вийшов на пенсію, а я вийшла заміж. Ще в дитинстві він часто говорив, що мріє з’їздити у гори, і ми обов’язково якось із ним це зробимо, поки з різних причин не вдалося.
Перед цим Новим Роком я все-таки зважилася: сказала чоловікові, що хотіла б на машині влаштувати подорож для тата. Чоловік ідею підхопив і теж спалахнув бажанням.
Ми їхали через усю країну, співали пісні, розповідали історії один одному та сміялися.
А приїхавши у гори, в затишний будиночок з каміном я почула від батька:
– Дякую, що ви в мене є, – і вдруге в житті я побачила, як він плаче.
