Переїхала я до чоловіка разом із донькою від попереднього співмешканця. Невдовзі, вирішила мати Петра з нами познайомитися.
Петро запитав, чи мені буде зручно, якщо в суботу в нас вдома відбудеться вечеря з його мамою. Заперечувати я не стала.
Речі розібрали. Сходили до садка, щоб перевести дитину за місцем проживання, все владнали. На суботню вечерю запланували все купити. Але не зрослося!
Ми з донькою захворіли. Доньці лікаря додому викликала, а собі не стала, вирішила, під час відкритого лікарняного з донькою, і сама вилікуюсь.
Петро зателефонував матері, повідомив, що вечеря переноситься, бо ми хворіємо. Вона все одно вирішила заїхати ненадовго, обіцяла привезти журавлину, та малинове варення для хворих.
Петро сказав, що чекатиме. Подумки поставила мамі Петра плюсик. Як виявилося, даремно!
Субота видалася непростою. У доньки температура спала, вона скакала кізочкою по квартирі, а мій нежить і кашель посилилися високою температурою.
Суботу провела майже у забутті: прокидалася, пила пігулки, пила воду, щось намагалася клювати, знову засинала.
Навіть не знала, що Петрова мати приїжджала. Донька наступного дня сказала, що напередодні приходила зла тітка.
– Зла тітка? — спитала Петра, який приніс мені воду, щоб я могла запитати жарознижувальне.
– Не парся, все нормально!
– Є варення?
– Немає варення. Мама вона… Коротше, їй довелося втекти!
– Чому? – спитала я, зрозумівши, що за словами Петра криється щось більше.
– Все добре! Відразу скажу, що я так не вважаю! Я за рівноправність, за розподіл домашніх обов’язків. Мати вона…
– Коротше, їй не сподобалося, що з твоєю появою квартира не змінилася. Вікна й надалі не миті. Ми не зійшлися на думці, тож мамі довелося піти. Варення вона не залишила!
Круто! Прийти в будинок, де є хворі люди, принести обіцяне варення, побачити немиті вікна, почати психувати, отримати відсіч, піти, й забрати варення. Браво!
Як тут не зрозуміти, що спільної мови між мною та мамою Петра не може бути? Той плюсик, що я їй подумки поставила, перетворився на нескінченний мінус.
Ми з донькою одужали. Садок, робота, домашній клопіт. Петро, поки що, мовчить. Як я зрозуміла, знайомити мене з мамою він більше не хоче.
Рано чи пізно, напевно, доведеться, якщо, звичайно, ми з Петром уживемося. Цього може не статися, я себе і свою працю ціную, за чоловіка не триматимуся.
Але мені сподобалася його поведінка! Попередній співмешканець, батько доньки, своїй матері слова поперек сказати не міг. Тож я пішла, коли доньці було два місяці.
З іншого боку, якщо Петро сам вирішить тримати дистанцію, і, взагалі, ніколи не познайомить мене з матір’ю, то я не заперечуватиму.
По одному її візиту мені все було зрозуміло. Мати Петра мріє про фею чистоти, яка пурхала б по барлозі Петра і, в режимі нон-стоп, розсипала б чарівний пилок, який дарує чистоту і блиск всьому, на що тільки осяде.
Я не така! Зовсім не така! Чистота, коли разом, або, по можливості, – клінінг! Вибачте, я працюю, звалювати на себе ще й повне побутове обслуговування дорослого чоловіка, не бажаю!
Житло у мене є, щоправда, іпотечне. Заміж не хочу. Може, поки не хочу, може взагалі не хочу, – не знаю. Мені добре з Петром.
Буде й далі добре — не піду! Якщо стане погано — ніщо мене не втримає, ні шлюб, ні купа дітей. Мені не потрібний чоловік для щастя, я сама по собі щаслива!
Мені потрібен коханий і надійний партнер, для мене надійність – набагато важливіша! Петра люблю, але якщо він почне козлити, то піду без жалю!
Поки що все добре, мене все влаштовує! Мені хочеться сподіватися, що розбігатися нам не доведеться! А там, як карта ляже! Можливо, хтось визнає мене бездушною, та мені байдуже! Мізки у мене точно є!
