Рівно 7 днів тому я вирішила припинити спілкуватися зі своїми рідними. Я маю на увазі батьків та сім’ю сестри. Рішення важке, але я вважаю, абсолютно обґрунтоване.
Тому що рано чи пізно треба струшувати зі своєї шиї тих, хто так невдячно до тебе ставиться. А вони, повірте, давно напрошувалися на подібну реакцію.
У мене є молодша сестра. І я знаю, що говорять про старшу дитину в сім’ї, особливо якщо це дівчинка. Будучи дитиною, я встигла приміряти на себе роль няньки, кухарки, наставниці. Тому що у нас у сім’ї була улюблена дитина та її старша сестра, тобто, власне, я. Ставлення було відповідне, хоча, щиро кажучи, я намагалася завжди заплющувати на це очі.
Не хочу виливати душу перед незнайомим читачем, тож пропущу наше дитинство та юність. Скажу лише те, що я вийшла заміж рано. Все хотіла здобути ковток незалежності, нехай і в чужому домі. Досі не шкодую про вчинене, хоча розумію, що мені, швидше за все, просто пощастило.
Вже рік із невеликим як наша бабуся покинула цей світ. Їй було вже достатньо років, щоб ми не вважали цю подію трагедією. Бабуся була дуже енергійною за життя, але останнім часом багато хворіла. Тож сказати «відмучилася» було б доречно.
Після поминок на сімейних зборах було вирішено, як вчинити з квартирою, що залишилася. Ми робимо ремонт, а потім продаємо її, тому що нерухомістю начебто всі забезпечені. Тим більше, що в цей період ціни на житло зростали і рішення в цілому було досить вдалим.
Молодша сестра, хоч і вийшла заміж пізніше за мене, примудрилася завагітніти майже відразу. Це чудово, і я жодної краплі не заздрила. Зрозумійте мене правильно, я вважаю, спочатку потрібно міцно стати на ноги, а вже потім розширювати сім’ю. Але розумію, що з цього приводу думки можуть бути різні.
Так от, хоч термін був і не найпізніший, допомагати з ремонтом у неї не надто виходило. Особисто мені здається, що вона просто не пробувала нормально. Але наші батьки та її чоловік в один голос говорили їй берегти себе і не перевантажуватися роботою.
Чоловік її ремонтом не займався, був відсутній час через роботу. Батьки… Ну, вони вже не молоді. Тож залишилася тільки я, сама за всіх.
Ремонт йшов довго і натужно. Я приходила після основної роботи. Батьки хоч і буквально жили у тій квартирі, мало що могли зробити. Ну а сестра, як на мене, просто приходила поділитися новинами та розповісти, як їй важко.
Після закінчення ремонту тато займався покупцями. Він водив їх на огляд, торгувався і таке інше. Для мене робота з людьми не найприємніше в житті, і вони це теж відчувають. Тож я раділа (напевно, вперше), що батько зумів зберегти позитив крізь стільки років. Я, певне, пішла в маму.
А тиждень тому я відзначала свій День народження. Невелике свято, тільки для своїх. Ми з чоловіком зробили прибирання, накрили на стіл, хотілося досягти потрібної атмосфери. Адже бабусина квартира нещодавно була продана, і я розраховувала на чесну частину своєї спадщини.
Розібравшись із напоями та закусками на столі, родички вирішили таки вручити мені подарунок. Точніше сертифікат на нього. Новий холодильник! При тому, що він був навіть меншим від того, який в нас із чоловіком вже був. Подарунок, то подарунок. Причому один – від усіх.
Я не сором’язлива людина і, опам’ятавшись після деякого шоку, попросила пояснень. Бо ж зрозумійте, того часу, що я витратила на ремонт квартири, яку батьки продали, мені вистачило б на два таких холодильники. Тож питання було своєчасним та вірним.
Але мене почали соромити. Це насамперед. Мовляв, як подарунок їй не подобається, сама собі псую свято, як не соромно.
Потім тато з винуватим виглядом почав захоплюватися нашою квартирою і тим, як добре, що ми її не винаймаємо. Квартира була цілком і повністю чоловіка. А ось у молодшої сестри однокімнатна, і їх пара за неї ще й гроші платить щомісяця. Ото було б непогано, щоб і в них було все так само, як у мене.
Коротше ви зрозуміли. Гроші за бабусину квартиру вирішено було віддати молодшій, для покупки свого житла. Чому б просто не віддати квартиру одразу? Ха! А їм не подобається район! Дитячого садка, бачите, поряд немає. А у них уже маленька дитина. Та й взагалі хочеться ближче до центру.
Так що ось, візьми, люба дочко, свій холодильник і сильно не викаблучуйся. А цінуй те, що є. Тобі ж пощастило, правильно? А потім і в самої дитинка колись народиться. Як добре, що чоловік у тебе такий добрий професіонал, не пропадете!
Наступного дня я вирішила заблокувати номери телефонів сестри та батьків. Уявлення не маю, вони помітили це чи ні. З соцмереж я давно вже пішла, так що там мене шукати сенсу теж немає. Якщо надумають приїхати, просто не відчиню двері.
Старшою дитиною бути важко, особливо у дитинстві. Але терпіти це й далі, у мене просто немає сил. Чоловік мою думку теж підтримує. Тож людина, на яку я можу спертися, у мене дякувати Богові є.
