Мене дратує ставлення батьків до мого чоловіка, тому що воно робить його ще більш безвідповідальним

Після весілля ми переїхали жити до батьків чоловіка, бо вони мають велику трикімнатну квартиру, а знімати для нас зараз непосильно. Ми дружно живемо, зі свекром у мене взагалі чудові стосунки.

З того часу, як у нас народилася донька, батьки чоловіка мені у всьому допомагають, я завжди можу вільно вийти зустрітися з кимось і сходити у своїх справах. Коли донька була зовсім крихіткою, ми зі свекрами підміняли одне одного біля ліжечка.

Тобто вночі, якщо донька плакала, до неї по черзі вставали я, свекруха чи свекор. У чоловіка в очах його батьків склався образ годувальника та інтелектуала. Він працює хірургом, рано йде, пізно повертається, часом взагалі залишається з колегами розпити те, що подарували вдячні пацієнти.

Він настільки звик, що вихованням дитини займаємося тільки ми з його батьками, що коли я прошу його у вихідний день збігати за молоком доньці, він просто йде в кімнату до батька і просить його виконати моє прохання. Коли дочка була меншою і починала плакати через що-небудь, чоловік підходив до когось з нас трьох і просив зробити так, щоб це припинилося.

Напевно, частково він став ставитись до догляду за дитиною так, через те, що його мати дуже добра. Часто буває навіть, що я прошу чоловіка буквально хоча б потримати дитину, але в цей час підбігає його мати і каже, що, мовляв, це краще зробить вона, бо її син і так дуже на роботі втомлюється. Те саме вона робить і після будь-якого іншого мого прохання до нього.

Хоча чоловік і сам не горів займатися доглядом за дитиною, але його мати ще більше переконала його в тому, що цей підхід більш ніж нормальний.

Водночас якщо раптом колись чоловік мені чим і допоможе, то його мати чи не кричить «браво», розпливаючись в розчуленні від того, який її синок чудовий тато. Мене таке їхнє ставлення до мого чоловіка дуже дратує, бо це робить його ще більш безвідповідальним.

На мою думку, спільне проживання з батьками його дуже розпестило. Якби ми жили тільки вдвох, то йому банально було б нікому передавати далі по ланцюжку мого прохання, і він був би змушений хоч іноді допомагати і брати участь у вихованні дочки.