Вирішила вам розповісти, що в мене на душі. Мене не розуміють подружки, їх цікавить одна косметика, з коханою людиною ми розлучилися нещодавно. З мамою не поділяюся – не хочу її засмучувати своїми думками.
Почну спочатку. Живемо ми втрьох: сестричка, молодша за мене на 7 років, я і мама. З сестричкою ніяк не можемо порозумітися, і мені здається, що ніколи не знайдемо спільну мову. Вона розпещена, їй все легко дістається, і тому мене вона не розуміє. Я у всьому намагаюся допомогти мамі, після закінчення коледжу почала працювати, майже всю зарплатню віддаю мамі. Вступила на заочне, робота у мене прекрасна, заробіток дуже пристойний для нашого маленького міста з населенням 40 тисяч людей.
А із сестричкою у нас вічні сварки. Я пробувала і довгі розмови по-доброму, і по-поганому криками – результату нуль. Маму знову зайвий раз не засмучую, всі проблеми з молодшою намагаюся вирішити сама. Сестра у мене дуже хороша «акторка», дуже вміє в потрібний час натиснути на відчуття провини.
Мама має чоловіка. І дуже часто вона знаходиться у нього, іноді й сестричку із собою забирає. Але дедалі частіше перестає її брати із собою, адже там мала почала поводитися жахливо. І навіть мамин чоловік помітив, що вона надто далека від добрих манер.
А останнім часом вона взагалі почала диктувати мамі, коли їй можна туди йти (до МЧ), а коли ні. Каже, нехай він дає тобі гроші, нехай він купує мені щось. Вибачте, звичайно, але вона ще сопля (їй 13), щоб говорити такі речі, та й гроші він їй дає, і подарунки нам усім купує часто, але це її не має стосуватися.
Мама розривається, мені теж тяжко. Я намагаюся для своєї сім’ї, все в будинок, все для затишку, люблю щось нове купувати та облаштовувати побут. А молодшій все байдуже, її цікавлять лише гроші та походи в магазин за речами та «смаколиками».
Нерви мої на межі, ще й мій хлопець, з яким ми були майже 5 років разом, нещодавно зі мною розлучився. Його сестра його постійно повчала, що ще рано, потрібно спочатку встати на ноги і свого досягла. Було багато сварок, образ тощо. Він від мене відвернувся (або його відвернули), але правда сказав, що мене не залишить (як друга), тому що я йому близька людина. І допомагатиме, якщо потрібно. А ми планували все по-іншому.
Як так можна вплинути на людину, що вона різко змінила свої думки в протилежний бік? Зрозуміти цього не можу й досі. Місяць спілкуємося як друзі, сам він мені не дзвонить. Я відчуваю, що це інша людина.
Отак і живу. А мрію про дитинку, власний куточок з нею. Та й він так завжди говорив, і завжди мене хвалив, що я вмію створити затишок, смачно готую, і що він вирішив на 100%, що завжди буде зі мною та одягне на мене білу сукню.
Мені більше нема кому висловитися: подружки заміжні, у них свої турботи, дітки. Я ходжу до них часто, але обтяжувати їх своїми проблемами не хочу.
