Мене обдурила рідна мати. Сама вона, звичайно, не визнає цього, каже, що я сама собі щось навигадувала, а тепер висуваю їй якісь претензії.
Але я не хвора, на памʼять теж не скаржуся. Тому фразу “відремонтуй квартиру та живи” я пам’ятаю дуже добре. На відміну від мами, яка від цих слів відхрещується.
Мамі у спадок від своєї неблагополучної родини дісталася квартира. Там був такий стан житла, що без сліз не глянути. Ну, воно й зрозуміло.
– Нічого, все відмиємо, здаватиму, все ж легше буде, – оптимістично розсудила мама.
Ми відмили квартиру, викинули меблі, все продезінфікували, мама почала шукати мешканців. Зрозуміло було, що таку квартиру за нормальну ціну ніхто не зніматиме, тому ціну мама встановила дуже невелику.
Я не стежила за цією історією, бо в мене якраз розпочалися підсумкові іспити та захист диплома. Я свою місію виконала – допомогла мамі відмити квартиру, а далі вона займалася сама.
Диплом я захистила, дуже оперативно знайшла роботу, але продовжувала жити із мамою. Хлопця в мене немає, а присутність у квартирі мами мене не напружувала.
Я дуже хотіла своє житло, тому розуміла, що простіше збирати, коли тобі не треба платити за оренду. Ось я і почала збирати, намагаючись відкладати кожну вільну копійку.
А мама, яка спочатку раділа, що вдалося здати квартиру, почала скаржитися, що її дошкуляють сусіди. Мешканці мами гучні та заважають іншим людям.
Я слухала скарги повз вуха, дуже втомлювалася на роботі. Знала лише, що за два місяці мама мешканців таки вигнала. Але відразу ж почала шукати нових, щоб квартира не простоювала.
Але через непрезентабельний вид квартири нормальних мешканців їй знайти не вдалося. То не платять, то галасливі, то б’ються, загалом, не вдалося мамі отримати вигоду від цієї квартири.
– Одні нерви із цією квартирою! Грошей сльози, зате щодня, як на мінному полі, боїшся, як би чогось не сталося. Тож якщо хочеш, то роби ремонт у квартирі та живи, – запропонувала мені якось мама.
На це я навіть не розраховувала. Коли почула, що мама квартиру здаватиме, то одразу ж і зрозуміла, що мені вона не світить, треба на свою збирати. А тут така можливість! Накопичених грошей мені вистачило на ремонт. Але я робила його майже повністю сама, бо наймати когось не було можливості.
Ми з друзями там і обдирали, і клеїли шпалери, тато друга допоміг плитку покласти, інший знайомий з електрикою допоміг. Загалом, справа повільно, але чітко рухалася.
Звичайно, тепер мені хотілося якнайшвидше переїхати, але жити серед ремонту – задоволення сумнівне, тому я витримала до кінця.
Коли там залишалося лише прибити плінтус та відмити квартиру після ремонту, мама напросилася зі мною, дивитися, що вийшло.
Ходила, дивилася, хвалила. А потім видала, що тепер цю квартиру можна здавати дорого. Я перепитала, що вона сказала, подумала, що мама жартує. Але вона спокійно повторила.
Я почала заводитися. Який здавати? Я на свої гроші тут робила ремонт для себе, бо мама мені сказала ремонтуй та живи, а тепер каже здавати?
Нагадала мамі, що вона мені взагалі обіцяла цю квартиру, але натрапила на здивування в її очах.
– Яку квартиру? Я тобі нічого не обіцяла, ти щось плутаєш.
Ну так, мені просто впало в голову, що я хочу витратити свої гроші на ремонт у чужій квартирі. Я ж зовсім не при розумі, мені нема чим зайнятися.
Але мама стояла на своєму, не казала вона такого. Квартиру мені віддавати не збиралася, але рада, що допомогла їй з ремонтом. Допомогла! Це я зробила його!
– Після мене обидві квартири стануть твоїми, а поки цю я здаватиму, – заявила мама.
Дуже хотілося побажати їй, щоб це “після” настало раніше, але я стрималася. Але коли буде на порозі це “після” цікаво чи буде їй до кого звернутися за допомогою?
Приїхала додому, зібрала речі та переїхала до подруги. Номер змінила, спілкуватися з мамою не хочу. Нехай подавиться своєю квартирою та цими грошима з оренди, сильно ж вони ситуацію змінили.
Вона мене обдурила, а обман я прощати не збираюся. Нехай тепер живе як хоче.
