Я, звичайно, знала, що працювати з родичами – собі дорожче, але сподівалася, що мене це правило не торкнеться. А даремно. Тепер у мене ні роботи, ні нормальних стосунків із батьками чоловіка.
Ми з чоловіком та донькою вже 7 років живемо у невеликому селищі. Обидва звикли по черзі їздити на заробітки: то мене вдома немає цілий місяць, то чоловіка. Зате ми й заробляли більше, ніж наші знайомі, і доньку встигали по черзі доглядати.
Нещодавно розпочалися проблеми з роботою. Охочих поїхати на вахту збільшилось у кілька разів. Зарплата, звісно, знизилася. У результаті, ми з чоловіком перерахували витрати на житло та товари й зрозуміли, що на вахту за нинішнього окладу більше не поїдемо.
Добре, що чоловікові вдалося відразу на іншу посаду влаштуватися. Він став приватним водієм – возив знайомого на роботу з одного міста до іншого. Зарплата там була непогана, але, звісно, не така, як на колишньому місці.
До того ж я вимушено залишилася вдома, не приносячи копійчини до загального бюджету. Все б нічого, але ми продовжували платити кредит за машину. Тож витрати довелося значно скоротити.
У нашому ж селищі мешкають і батьки чоловіка. Вони ще років 10 тому відкрили свій продуктовий магазин. Звичайно, прибуток там не дуже великий, але все-таки він є. До того ж продукти зайвими ніколи не бувають.
Нещодавно з магазину звільнилася продавчиня. Вона після перенесеного захворювання так і не змогла повністю одужати, а працювати потрібно було щодня. У результаті свекруха сама стала за прилавок, але швидко зрозуміла, що вік у неї вже не той, щоб між полицями скакати.
Тому якось свекри за чашкою чаю запропонували мені попрацювати у них у магазині. Я, звичайно ж, погодилася, бо вже втомилася безвилазно сидіти вдома. Цілий місяць мені показували та розповідали, що до чого, а потім я почала працювати самостійно. Спочатку свекруха мені сказала:
– Лізонько, магазин у нас маленький, сама знаєш. Тож готівкою я зможу заплатити тобі не більше 6 тисяч гривень. Але ти можеш обрати зарплату продуктами – ще тисячі на дві. Підходить?
Звичайно ж, я погодилася, хоч і сумнівалася щодо роботи із родичами. А через 2 тижні почався жах. Спочатку я була тільки продавцем, а потім вже в додаток до основної роботи носила важкі коробки замість вантажника і мила підлогу замість прибиральниці.
Ніхто жодної надбавки мені за це не обіцяв. Навіть «дякую» від свекрів складно було дочекатися. До того ж у магазині був зошит, у якому фіксувалися борги місцевих громадян.
До кінця місяця всіх боржників потрібно було «закликати до відповіді». Так ось, якось свекор вирішив все перерахувати та виявив якусь нестачу або надмірний борг, я так докладно і не зрозуміла.
Пояснювати мені подробиці ніхто не став, натомість батьки чоловіка удвох на мене накинулися, мало не звинувачуючи у крадіжці та лихварстві. Свекруха, до того ж сказала, що я занадто дорогі продукти додому забираю без її відома.
Загалом спочатку сама запропонувала забирати зарплату продуктами, а потім мене ж зробила винною. Я терпіти не стала, висловила, все, що я думаю про свекрів та їх бізнес, зняла з себе фартух і вся в сльозах пішла додому.
Вже наступного дня рідне подружжя приїхало до мене з вибаченнями, тому що моєї провини в недостачі вони не знайшли. Виявилося, що свекруха на іншій сторінці щось записала. Але, як кажуть: “Хто винний? – Невістка!”
Осад залишився. Я про все розповіла чоловікові та заявила, що працювати у його батьків більше не стану. Так, грошей нам не вистачає, але заспокійливе теж нині не дешеве. Зарплати, до речі, я так і не побачила, проте стосунки з батьками чоловіка стали натягнутими.
