Син, поки до садка ходив, відвідував секцію футболу у спортивній школі. До школи пішов, там почався набір до шахового гуртка.
Запитала у сина, чи не хоче він займатися шахами. Він радо погодився записатися.
Перший клас. Два дні на тиждень футбол, два дні – шахи. Сином займаюсь я, у чоловіка ніколи не питала, куди віддати сина. А, ось у сина питала, що йому цікаво.
Єдине, що чоловік робив, це жартівливо вихвалявся друзям і родичам, що у нас у сім’ї виросте футболіст, буде потім мільйони заробляти.
На початку другого навчального року розклад футбольної секції змінився. Шахи та футбол вийшли в один день, із різницею у пів години.
Довелося обирати. Не мені, не чоловікові, а дитині! Його життя, його інтереси!
– Шахи! – зробив вибір син.
– Можна знайти іншу секцію, в іншій спортивній школі, продовжити футбол, а шахи в іншому місці пошукаємо, — запропонувала я.
– Не хочу! Мамо, мені не подобається футбол, — зізнався син.
Шахи так шахи! Для розуму корисніше.
Гойдалки з гуртками пройшли повз увагу чоловіка. Дізнався він вже потім, коли все було обрано, договір зі спортивною школою розірвано.
– Футбол краще, чому шахи обрали? — дивувався чоловік.
– Кому краще? Тобі? Іди, та й займайся футболом. Доросла команда також є. Дитина вирішила, тож, її вибір потрібно поважати!
На мій погляд, обговорювати не було чого. І справа не в зміні часу тренувань, та необхідності вибору.
За фактом, дитині перестав подобатися футбол, а шахи подобаються — все! Неволити сина не стала б, і чоловікові не дозволила б!
Чоловік, до речі, свого часу на вимогу матері та бабусі, відвідував музичну школу. Йому купили скрипку, вдома було піаніно.
Чоловік відучився у музикалці, від дзвінка до дзвінка, й отримав диплом. З того часу, жодного разу не підійшов ні до скрипки, ні до піаніно. Музику він ненавидить!
Наслідувати приклад свекрухи? Не дочекаються! Нагадала чоловікові про його сумне дитинство, він одразу здувся.
Почалися мені повідомлення! Інформація через чоловіка пішла по його рідні. Свекруха написала, що футбол корисніший для здоров’я, якщо що, дитина завжди зможе втекти від хуліганів.
Спробувала пожартувати, відповіла їй, що і шахівницею можна захиститися, вломивши хуліганам по голові.
Свекруха почала наполягати, що треба відмовлятися від шахів.
– Хочете – відмовляйтеся. Не займайтеся шахами. Займіться футболом, якщо він вам подобається, – написала я свекрусі, й на її наступний аргумент не відповіла.
– Ти його ще на балет віддай, — спробував вставити свої п’ять копійок свекор, коли ми зібралися всією родиною.
– Захоче на балет, віддам на балет. Людині дев’ять років. Він може вирішити, чим хоче займатися, а чим не хоче, — відрізала я!
Бабуся, мати свекрухи, теж носа всунула. Я розлютилася, мало на крик не зірвалася. Ну, що за люди? Яка їм справа, куди ходить дитина, адже головне, щоб їй подобалося!
Чоловік побачив, що я на межі, взяв мене за руку і почав вголос згадувати музичну школу, куди спочатку ходив зі слізьми на очах, бо не хотів, а потім ходив через шантаж і можливі покарання, якими йому загрожували.
– Я музичну школу іноді хотів спалити – разом з усіма, – зізнався чоловік. Не хочу, щоб мій син відчував такі почуття. Тому, тему закрито!
Я подякувала чоловікові за підтримку.
Мене збісило, що через неповагу до вибору дитини, люди не полінувалися, та витратили час на обговорення! Сенс від їхніх слів?
Все одно нічого не змінилося б! Їм просто поговорити взагалі нема про що, тож і чіпляються до будь-якого приводу! Вам не здається?
