– Алло, привіт.
– Привіт.
Наташа слухала з подивом жіночий голос. Що це не шахраї й не реклама, жінка зрозуміла відразу.
– Мене звуть Арина, я коханка твого чоловіка…
Наташа помовчала, потім, ледве розліпивши губи, запитала, чого вона хоче.
– Я хочу зустрітися.
– Навіщо? Розповісти, як спиш із моїм чоловіком? Розповідатимеш мені, яке у вас неземне кохання? Як він тебе любить, але наші діти, чи хвора я, не дають йому з’єднатися з тобою, молодою та красивою?
– Ні. Чекаю на тебе завтра о дванадцятій у кафе “Прага”, знаєш, де це?
– Розберуся, як мені тебе впізнати? Я розумію, що ти найкрасивіша на світі, але все ж…
– Я побачу тебе і помахаю рукою.
– Добре.
Наталка стояла і дивилася у вікно.
Так, на щось подібне вона й чекала. Не на таке, звичайно, але щоразу відкриваючи ноутбук чоловіка, бо дівчата дивилися мультики на ньому, вона боялася побачити там щось.
Це почалося пів року тому, як Андрія підвищили. Жінки все відчувають, просто хтось відмахується від передчуття, а хтось, як Наташа, чекає у напрузі.
Наташа марно намагалася знайти на обличчі Андрія сліди зради, а може, похмурості чи каяття, але було видно, що чоловік просто втомився.
Повечеряли, поговорили, поцілував на ходу Наташу, пішов грати з дівчатками. Все, як завжди.
– А може мені це все здалося і не було ніякого дзвінка? Може я взагалі все вигадала, а може у мене психічне захворювання?
Брякнула смс-ка,- о дванадцятій, – було там написано.
– Ні, не здалося.
Вночі Наташа спала погано. Коли проводила Андрія, бо він відвозить дівчат у садок, чоловік помітив що вона похмура.
– Ти не захворіла? – стурбовано запитав він.
– Ні, ні, просто … не виспалася, погано спала вночі.
– Ляж, поспи. Все бувай, ми поїхали.
Все, як завжди.
Наталка почала метушитися по квартирі. Дідько, нігті коротко пострижені, коли востаннє була в салоні, навіть не згадає.
– Може зателефонувати до Лільки? Хоча, який сенс, вона не встигне. Волосся зав’язане у хвіст, господи, у неї навіть туші немає.
– Це не від того, що немає грошей, а тому, що вони нікуди не виходять, а вдень вона не фарбується.
– Господи, ну звичайно вона виглядатиме недоглянутою, порівняно з цією розрядженою.
Коханку чоловіка Наташа уявляла з перекачаними губами, нарощеними до чола віями, з величезними, з баскетбольний м’яч, грудьми, років двадцяти.
Зрозумівши, що програє у будь-якому випадку, Наташа одягла білу футболку, джинси та кеди.
Так вона ходить останні кілька років.
Таксист підвіз її прямо до входу, вона подякувала чоловікові й на ватяних ногах, з серцем, що калатало, вирушила всередину.
У кафе була напівтемрява, грала тиха музика, нечутно до неї підійшла дівчина.
– Наталя?
– Так.
– Ходімо, на вас чекають.
Наталя чекала на все що завгодно, тільки не на це.
Її встала привітати карколомна дівчина, вона простягла руку, представилася.
Наталка дивилася ніби на себе, десь років десять тому, якраз тоді, коли вона була сповнена ідей і життя, яке било в ній через край, коли вона познайомилася з Андрієм.
Через три роки вони одружилися, а ще за два роки з’явилася Варя, потім Лєра. Дівчина була одягнена в тому ж стилі, що так любила колись Наталя.
Суворий брючний костюм, туфлі, сумка, непомітний макіяж та манікюр, волосся забрано у високий, гладкий хвіст.
Очима дівчина давно побіжно пробігла по Наталі, зробивши висновок точно на свою користь.
– Сідай, що питимеш? Кава, чай, ігристе?
– Дякую нічого не потрібно.
– Аліна принеси чай.
За кілька хвилин нечутно з’явилася дівчина, вона принесла чайник і кухлі.
– Отже, ти здивована, що я тебе сюди запросила?
Наталка знизала плечима.
– Не приховую, мені вдалося пересилити себе, щоб подзвонити тобі, тому що я не знала, як ти поведешся. Ти ж могла розповісти Андрію.
– А може я й розповіла.
Дівчина похитала головою.
– Ні, інакше він не був би такий ніжний зі мною вранці, після того, як відвіз ваших дівчаток до дитячого садка.
– Так, сьогодні він ввечері буде вдома вчасно, бо в мене справи.
Наташа ледве стрималася, щоб не заліпити цій лощеній, зарозумілій… коханці ляпас.
– Навіщо ти мені це все кажеш?
– Я хочу забрати у тебе Андрія.
– А хіба ти ще не зробила цього?
Арина похитала головою.
– Ні, розумієш у чому річ, він сам не піде від тебе. Тільки я прошу, не вигадуй що він любить тебе і це інтрижка, що він покається і ви знову разом їстимете пироги – ні.
– І не через дівчат ваших. Просто йому так зручно, його все влаштовує, від добра, добра не шукають. Він має гарну коханку для ділових поїздок та відпочинку, для виходу у світ.
– Вдома на нього чекає затишна дружина, яка розповість про шмарклі та хворий животик, поділиться, які малюнки доньки намалювали.
– А що ти так на мене дивишся?
– Так, їжджу я з твоїм чоловіком відпочивати, коли ти думаєш, що він у відрядженні. – Дорога моя, відпочивати – це не лише море.
– Ми їздили по Європі, відвідали багато місць, до речі, всі подарунки, що він тобі привозить із відряджень, вибираю я.
– Так, а ти що думала? Ти думала, що у твого чоловіка такий витончений смак?
– Так от, потрібно зробити так, щоб ти пішла сама від нього, але не в пориві гніву, а скажеш, що розлюбила… Кинь його, а я буду поруч.
– Навіщо мені це робити?
– Не хочеш, так? Гордість не зачеплена? Схвалюю. Ну що ж. Пропоную угоду.
– Я оплачую всю школу для обох дівчаток за кордоном, або тут – не має значення, повністю – з першого по останній клас.
– А тобі дарую це кафе, воно моє.
– Мені його подарували на двадцять років, кафе приносить дохід, тобі з дівчатками вистачить, може знайдеш іншого чоловіка, а що? Ти будеш багата наречена.
– Андрій не знає про це кафе і якщо ти не зовсім курка безмозка, яка тільки і вміє що виношувати дітей і займатися їх вихованням, то ти вхопишся за мою пропозицію.
– А якщо ні? Якщо я курка?
– Тоді ти залишишся ні з чим. Я завжди домагаюся свого.
– Другий варіант розвитку подій, саме той, якщо ти погодишся з моєю пропозицією.
– Андрій так чи інакше буде зі мною, дівчаток він забере, звичайно вони поїдуть кудись за кордон, подалі з моїх очей.
– Вибач, мені чужі діти не потрібні, я сама коли знадобиться, подарую йому дитину.
– Я подумаю, – видавила з себе Наташа.
– Молодець, люблю ділових людей.
– Скажи, а навіщо тобі Андрій?
– Хочу. Я завжди домагаюся, чого мені хочеться, тим чи іншим шляхом.
– А де мені жити?
– Ах, так … Це я не продумала. Дай мені тиждень, і я знайду тобі квартиру.
– Я не піду на орендовану.
– Ні-ні, не хвилюйся я придумаю…
– Що ж ти, така продумана, а тут згаяла момент.
– Не хвилюйся, – процідила крізь зуби Арина – я своє слово тримаю.
– Невже Андрюша вартує всього цього кафе, школи для дівчаток, квартири…
– Він більше коштує.
– Ааа, ну тоді гаразд.
Наташа вийшла на вулицю, в голові стукало. А може й справді погодитися на умови цієї Арини? Знав би “коханий” Андрійко скільки він коштує…
– Наташ, ти щось сьогодні якась сумна.
– Рано ти сьогодні.
– Шеф розщедрився. Ну чим займемося? Може, в парку з дівчатами погуляємо?
-Так, так, у парку … Мамочка підемо в парк.
– Добре, добре.
Вони провели чудовий вечір. Наташа навіть знову повірила, що все добре.
Увечері на телефон їй почали приходити варіанти квартир – отже, не добре.
– Андрій уявляєш…
– Що таке?
– Я прочитала сьогодні в інтернеті, як коханка купувала у однієї жінки чоловіка.
– Ха-ха-ха, – в селі? За пляшку домашнього?
– Ні, чому в селі, у місті. За кафе, квартиру, та оплачену школу у будь-якій точці земної кулі, з першого по останній клас для двох дітей, плюс повний пансіон.
– О, як. І що дружина? Відмовилася, я вважаю, – Андрій засміявся.
– Дружина? Вона думає.
– Про що ж, Наташ? Що за марення! У сенсі вона думає?
– Що так тебе обурило, любий?
– Та абсурдність ситуації, чоловік що, корова?
– Бик.
– Що бик?
– Мужик не корова, він бик! Андрію … Я хотіла сказати.
– Так, – Андрій напружився і почервонів, – що ти хотіла сказати? – Він шумно зітхнув.
– Я виходжу на роботу.
– А як же дівчатка?
– Найми няню.
– Добре, як скажеш – Андрій ніби скинув з плечей важкий тягар.
Через два дні на телефон Наталії надійшло гнівне смс.
– Ти оголосила мені війну?
– Ні, – відповіла Наталка, – але хочу подякувати тобі за допомогу.
– Це не кінець, написала Арина.
– Подивимося, – написала Наташа і вимкнула телефон.
Їй треба було подумати.
Він не зміниться, думала Наташа, Арина має рацію, йому справді зручно. Наталя згадала, що в Андрія вже була скромна і тиха дівчина, вони разом жили навіть.
Коли вони познайомилися, три роки він сидів на двох стільцях, коли Наталя дізналася про це, вирішила з ним порвати, але Андрій переконав Наталку, що з тією дівчиною його нічого не пов’язує.
Наталя була закохана і повірила … А треба було бігти. Хоча … Чому бігти, він прекрасний батько, чоловік … хоча чоловік – двояке враження.
Наташа поки що не визначилася, але перебувати в одному ліжку з чоловіком вона не могла.
Придумала, що лікар наказав утриматися від виконання подружнього обов’язку.
Він з покірністю погодився, цікаво надовго його вистачить?
Через місяць вирішила дати йому ще один шанс, сама себе переконала, що він змінився.
Через два місяці прийшло смс на месенджер, щасливо усміхнений Анрей в обіймах Арини, свіже фото, сумнівів немає.
Подзвонила на телефон чоловіка, спочатку не брав слухавку, потім скинув, написав смс, що на нараді.
Ну що ж, вона спробувала, отже, не в цьому житті…
Наталя була ласкава, як ніколи. Андрій був радий. Він помирився з Ариною, з Наталкою було все добре, влаштувалася кудись працювати, наче адміністратором в салон краси. Ходить така вся весела – і Андрій видихнув.
Іноді Наташа питала про роботу, раніше ніколи не цікавилася, хоча на роботі й познайомилися, вона була непоганим фахівцем, проте тепер гарна мама.
Андрій ділиться з Наталкою своїми ідеями, бо все одно вона нічого не зрозуміє, все забула за час декрету…
-Ти щось сумний, милий?
– Так конкуренти, тиснуть. Треба виграти у них.
– А якщо не виграєш?
А якщо не виграю, то буде не дуже добре. Краще не думати про це, Наталю.
Він глянув на схудлу дружину, що це? Манікюр, коли встигла зробити? Ах, так, вона ж у салоні працює, тьху ти забув зовсім. Закрутився з цими конкурентами ну їх … Навіть Аринка дутися почала.
Ну нічого, зараз все влаштується, Аринка поряд, Наташа ні про що не здогадується, набридне Аринка, а вона набридне, так вже не раз було, знайде іншу…
Життя вдалося.
Андрій нахабнів з кожним роком, раніше тихенько погулював, а тепер відкрито гуляє. Коли Наташа йому розповіла про мужика, якого хотіла викупити коханка, Андрій напружився.
Арина така левиця, розпещена донька багатенького папочки. Вона може взагалі не працювати, але ж ні, ходить. Так що цілком могло виявитися, що це Арина, але пронесло.
Жінки, вони взагалі істоти дивні, – думає Андрій, – ну займайся ти своїм прямим призначенням – виношуй дітей, виховуй, ублажай чоловіка!
Ось як Наташка його, ну влаштуйся кудись на роботу, щоб було куди фарбуватися – мазюкатися, язиком плескати, так ні, туди ж, намагаються переплюнути.
Ось із конкурентами розбереться і все, вважай зірвав великий куш, на кілька років роботою забезпечений, роботою і великим прибутком. Андрій впевнений у тому, що він переможе.
До того ж трохи схитрував, знайшов контакт із однією дівчиною, працює на конкурентів та зливає інформацію, йому, Андрію.
Ну і хто тут найрозумніший? Наталя ж у цей час старанно передавала хибну інформацію одній милій дівчинці.
Наташин чоловік, Андрій, закрутив дівчиськові голову, підкупив чимось, хоча зрозуміло чим, та така загадкова ходить, напевно цей наобіцяв із три короби…
– Світлана, а що він тобі пообіцяв?
– Хто?
– Мій чоловік звичайно, він же наш конкурент, він просто не знає, що я тут працюю, такий важливий, наче індик, думає що весь світ танцює біля його ніг.
– Він дізнається всю інформацію через тебе, увечері ділиться зі мною, смішно, чи не так?
– Я … Я не … Я не розумію, Наталя Сергіївна …
– Та все ти чудово розумієш, а якщо думаєш що він виконає все, що наобіцяв, не вір. Від мене не втече, це раз, у нього є коханка, це два.
Андрій програв по всіх фронтах.
Виграли конкуренти, від нього пішла Наталя.
– От же курка, – кинула Арина, типу набридло, сім’ю хоче.
Навіть Світлана, що в рот заглядала, теж голову задерла, ну нічого він їм усім ще покаже. До речі, нікому не потрібний добрий фахівець?
Як вам такий любовний трикутник? Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
