Свою історію я розповідаю не тому, що хочу почути поради або щось подібне. Просто це щось, що сидить глибоко в серце і не дає спокою.
Після весілля ми з чоловіком поїхали в Грузію, і ось тут почався кошмар. По-перше, це родичі. Вони, бачте, хотіли дружину зі свого кола, і дивилися на мене так, ніби перед ними була не невістка, а американський шпигун.
По-друге, це дикі традиції. Що таке жінка? Жінка – тінь чоловіка. Мене це вразило, адже в Україні чоловік ставився до мене більш ніж добре. Я прожила в цьому ритмі півроку, і, не витримавши, втекла. Не буду розповідати, як чоловік шукав мене в Україні, як я дивом домоглася розлучення і стала вільною.
Я забула його, і вирішила продовжити навчання. Поступила в академію культури, вчилася добре. На другому курсі познайомилася з хлопцем з Тунісу. Знову-таки, відіграли свою роль емоції. Пристрасть, любов і пустота. Так, саме порожнеча. Через кілька місяців любові наче й не було.
Я довго не могла забути його, намагалася побудувати стосунки, але безрезультатно. Пару років назад справа дійшла до весілля, але знову розлучилися.
Я розуміла, що з точки зору сучасності занадто багато чого хочу. Я хотіла мати сім’ю, але при цьому залишатися вільною і незалежною. Напевно, таке влаштовувало не всякого чоловіка.
А рік тому я познайомилася з ним. Його звали Ібрагім, він з Туреччини. Мій східний друг, як я його називала, був вельми привітний. Познайомилися ми в інтернеті, спочатку просто спілкувалися, потім він умовив мене приїхати до нього. Я погодилася.
Відносини розвивалися дуже швидко. Ми стали жити разом, я кинула все в Україні, переїхала до нього, знайшла роботу. А через деякий час, повертаючись додому, не змогла відкрити двері, так як ключ не підходив до замка.
Я залишилася в фактично чужій країні, без речей і грошей.
Я повернулася в Україну, але і донині не знаю нічого про подальшу долю мого східного друга. І як тут будувати відносини?
