Мені 23 роки. До недавнього часу зустрічалася з чоловіком. Відносини тривали близько двох років.
Я його дуже любила, він, як мені здавалося, мене теж. Але деякий час тому я дізналася, що у нього є сім’я. Дружина і дитина. Причому дізналася я це навіть не від нього, а від його дружини, яка сама мені подзвонила.
Було дуже боляче, образливо і неприємно. Я не думала, що зіткнуся з такою несподіванкою, тому як з його поведінки і дій все поступово йшло до нашого весілля.
Я дійсно вірила в його щирі почуття, він не використовував мене, як підстилку. Ми проводили разом час, їздили відпочивати, він дарував подарунки, завжди був готовий приїхати і допомогти мені.
Так ось. Після дзвінка дружини, природно, відбулася розмова з чоловіком. Він, напевно як і всі в такій ситуації, почав говорити, що любить тільки мене, що з дружиною хоче розлучитися і т.д. Я повірила.
Але час минав, а він нічого не робив. Потім я дізналася про свою вагітність. І тоді він остаточно прийняв рішення залишитися зі своєю сім’єю, а мені допомагати з дитиною, якщо я захочу її залишити.
Я проридала майже тиждень. Дитину я вирішила залишити, а не позбуватися. Я не зможу на це зважитися, до того ж у мене своя квартира, робота, труднощів з грошима не відчуваю.
Але час йде, я вже на 3 місяці, а дитину зовсім не люблю. Розумію, що так бути не повинно, але малюк мені весь час нагадує про минуле.
Часто плачу, засмучуюсь через дрібниці. Боюся, що не зможу полюбити дитину, немає у мене материнського інстинкту.
Періодично дзвонить колишній, запитує, як здоров’я, а я навіть чути не можу, відразу голос тремтить, не можу з ним розмовляти.
Зараз у мене, можна сказати, депресія. Що мені робити? Я так хочу полюбити дитину, але, мені здається, не зможу. Пройде цей стан?
