Вони десь місяць зустрічаються. У цей момент я відчувала такий біль, як ніби мені в серце встромили ножа і крутять його без зупинки.
Перша думка була померти. Шукала способи це зробити. Я до сих пір відчуваю цей біль. Плакала, непритомніла, були істерики, мене на швидкій в лікарню відвезли.
Тиждень пролежала там. На щастя, з дитиною все було добре. Я дуже спокійна людина, мене дуже важко вивести з себе, але тоді мене глушила біль, образа, злість. Він щодня приходив, сидів біля мене часом.
Спочатку я говорила, що все скінчено. Він розірвав з нею всі відносини, просив вибачити ради дитини. Говорив, що вони зустрічалися всього пару раз і навіть коли вона дзвонила при мені, посилав її. Здавалося, він дуже сильно переймався за нас.
Не знаю чому, може, боялася невідомості, залишитися однією з дитиною або може на той момент любила його, але я пробачила і повернулася додому.
І тут же все почалося. У той же день мені подзвонила вона (його коханка) і сказала, що любить його, і він клявся їй у коханні, і що вони вже 2 місяці зустрічаються. І що Вона не збирається так просто його відпускати. І він зі мною тільки тому, що я зараз в такому стані (вагітна). Нібито він боїться, що через нервового зриву зі мною може статися щось жахливе. Він так пояснив їй всю цю ситуацію.
Я не могла стримувати себе, влаштовувала йому скандали, і через тиждень він мені зізнався, що любить її як нікого і ніколи. Намагався забути, але не може. Ці слова були найболючіші.
Наступні два тижні я не пам’ятаю. Не могла спати, їсти, весь час повторювала слова: «Чому я? Чому зі мною? За що? Що з моєю дитиною буде? ». Не хотіла віддавати його нікому. Хотілося її вбити, навіть думала приворожити чоловіка. Він теж страждав, я це відчувала. І в кінці вирішила розлучитися – навіщо тримати, якщо не любить. Він не міг піти, залишити мене в такому стані. Я поїхала в лікарню народжувати, а він до неї з речами.
На наступний день я народила і тут же він намалювався. Нібито любить мене і нашу дитину, він все зрозумів і взагалі знати її не хоче. І я все залишила на потім, насолоджувалася моментом щастя, ні про що не думала.
Вийшли з пологового будинку, він весь цей час був з нами. Все замолював вибачення, крутився-крутився навколо нас, підключив наших батьків, все просив мене заради дитини зберегти сім’ю. І я знову пробачила.
Але ж ні мені спокою знову – вона дзвонить мені з побажаннями та поздоровленнями і каже, що вона його відправила до мене, майже вигнала з дому. Я вирішили забути про цю розмову, як ніби її не було, втомилася від усього. Здавалося б, жили нормально, але знову почав пропадати вечорами. Через місяць знову дзвонить вона. На цей раз вже з криками і сльозами і ситуація така, вона вагітна, близько на 3 місяці. Збирається позбавлятися так як він вже тиждень не відповідає на дзвінки, на смски і взагалі сказала їй: роби що хочеш, хочеш в суд подавай, позбавляйся.
На початку (після народження дитини) він сам подзвонив їй, просив не робити цього, обіцяв розлучитися, зрозумів, що не зможе її забути. Але незабаром просто зник. Звичайно, він просто козел.
Ми поговорили, він сказав: «Я вибрав вас». І я теж вирішила, що буду жити своє життя. Але ж якщо зараз розлучимося – куди я піду з дитиною, на які гроші ми будемо жити. Та ще я вчуся на останньому курсі. Вирішила закінчити універ і доньці виповниться рік, вийду на роботу і вирішу, що далі робити.
Ось так ми живемо. Доньці 8 міс. І жінка зникла з нашого життя. Він піклується про нас, дуже сильно любить дочку. Навіть трошки змінився. Але немає довіри, а любов, навіть не знаю. Але як хочеться вірити, що він не просто терпить, а я пробачаю. Іноді така депресія, хочеться його послати куди подалі і спробувати жити без нього.
