– Чого ви нас на свято не гукаєте? Начебто завтра Кирилові дев’ять років, – зателефонувала мені старша сестра.
Я, яка й не збиралася запрошувати сім’ю Аліни, швидко знайшлася, що відповісти.
– Ми не збираємося цього року святкувати! – пишаючись своєю винахідливістю, випалила я.
– Чому? – З досадою запитала Аліна. – Ми Кирилу вже подарунок із Сашком купили.
– Відкладіть на наступний рік, або передаруйте іншому, – намагаючись зберігати спокій, відповіла я.
На кілька секунд у слухавці повисла гнітюча тиша, під час якої я встигла кілька разів скривити обличчя, молячись, щоб сестра відстала від мене з розпитуваннями.
– Дивно, мама сказала, що ви начебто збиралися відзначати, – здивовано промовила Аліна.
– Хотіли, але передумали, – запевнила я старшу сестру, подумки докоряючи собі за те, що не встигла попередити матір.
У телефоні знову запанувала тяжка мовчанка, а потім Аліна сухо попрощалася і поклала слухавку.
– Ну що? – у кімнату зазирнув чоловік. – Обдурила її?
– Обдурила, – нервово засміялася я у відповідь, почервонівши від сорому. – Не хочу я, щоб вона зі своїм розхлябаним сином приходила.
– Він же в неї взагалі некерований. Я чудово пам’ятаю минулий день народження Кирила і те, що він тут влаштував.
Я мимоволі здригнулася, коли в моїй пам’яті випливла подія річної давності.
На день народження сина племінник улаштував цілий театр. Спочатку він спеціально облив газованою водою з пляшки однокласників Кирила, а потім, коли його штовхнув один з них, впав на підлогу і став битися в істериці.
З великими труднощами хлопчика вдалося заспокоїти, але він до кінця вечора ходив зі скривдженою фізіономією і всім будував козині пики, попри те, чи дорослий перед ним, чи дитина.
– Аліна, ти більше не клич Сашка. Арина його дуже розбестила, – шепнула мені на вухо мати. – Сорому не оберешся з ним.
– Може ти поговориш зі старшою дочкою? – відповіла я їй напівпошепки.
– Толку, повір, немає ніякого. Вона на все відповідає агресією, тому краще з нею не сперечатися, а тишком-нишком все провертати, – озираючись на всі боки, промовила мати.
Я і без матері чудово засвоїла цей урок, тому дев’ятиріччя було вирішено провести без участі Сашка та Арини.
Я навіть сподівалася, що рідна сестра забуде про день народження племінника, але вона мала надто гарну пам’ять.
Набрехавши Аріні з три короби з приводу скасування заходу, я з полегшенням видихнула і заспокоїлася.
Однак я поспішила зателефонувати матері, та розповісти їй про раптовий дзвінок сестри.
– Мамо, мені Арина дзвонила з приводу дня народження Кирила. Я їй відповіла, що ми його скасували. Якщо вона тобі дзвонитиме, підіграй мені, – метушливо повідомила я. – Добре?
– Добре, – млявим голосом промовила мати, і я зрозуміла, що щось не так.
– Мамо, все нормально? – знервовано поцікавилася я.
– Ну, як сказати. Я тут подумала, можливо потрібно дати Саші ще один шанс. Шкода хлопця, – невпевнено промовила мати.
Приголомшена, я на кілька секунд здивувалася і мимоволі витримала паузу.
– Чому ти раптом передумала? Рік тому ти мені говорила зовсім інше, – похмуро промовила я, бо мені не сподобалося, що мати так швидко змінила свою думку.
– Шкода хлопця, та й Кирилу він як, не як, двоюрідний брат. У майбутньому родинні зв’язки стануть у пригоді. Невідомо, хто і ким стане за десять років, – повчальним тоном відповіла мати.
– Я подумаю, але прошу тебе нічого не казати Арині. Якщо потрібно, я сама її покличу, – стримано промовила я і поклала слухавку.
Близько двох годин я ходила по квартирі із задумливим обличчям. Зміна думки матері мені припала зовсім не до душі.
Все ретельно обміркувавши, я таки вирішила не кликати сестру з племінником до сина на день народження.
Наступного дня, з самого ранку, я крутилася на кухні, щоб приготувати кілька святкових страв.
Першою гостею стала мати, яка принесла онуку у подарунок великий конструктор, про який він давно мріяв.
– Допомога потрібна? – люб’язно спитала вона.
– Я майже все зробила, – заперечила я, уважно оглянувши приготовані страви.
– Гості до трьох підійдуть? – вона ковзнула поглядом по настінному годиннику.
– Так, вже скоро будуть. Піду одягатися, – повісивши кухонний рушник на спинку стільця, я побігла до кімнати.
Звідти я чула, що мати пошепки розмовляла телефоном, але значення цьому не надала. Поки я одягалася, почали поступово приходити друзі Кирила, та знайомі сім’ї.
О пів на третю всі гості були у зборі. Не бачачи причин відкладати початок заходу, я запросила всіх за стіл.
Щойно гості зайняли свої місця, як у квартирі пролунав довгий і наполегливий дзвінок у двері.
Без жодної задньої думки я побігла відчиняти. Мені навіть на думку не спало, що по той бік дверей може бути непроханий гість.
– Арина, – засмутилася я і, побачивши сестру з племінником, голосно закашлялася.
– Ви нас не чекали, а ми приперлись, – хитро сказала вона і, відштовхнувши мене, пройшла у квартиру. – Усіх покликали, окрім нас? Як очікувано! – Додала вона з презирством.
– Ми в останній момент передумали, – я мимоволі почервоніла від сорому і через те, що навіть зараз не могла назвати сестрі справжню причину.
Арина посміхнулася і стала роздягати Сашка, який кричав з незрозуміло з якої причини.
– Я не хочу, не хочу! – репетував благим матом хлопчик. – Я буду в кросівках! – додав він і вдарив з усієї сили матір по спині.
– Ну і чорт із тобою! – Арина замахнулася на сина, і він відразу трохи притих. – Подарунок подаруй братику!
Сестра сунула Сашкові в руки подарункову коробку і, знявши верхній одяг, пройшла до столу.
Побачивши, що всі місця зайняті, Арина тицьнула в спину незнайомку і наказала звільнити стілець.
– Моє місце! – гаркнула вона і відразу зайняла його.
Сконфужена, я не знала, в який бік мені бігти: чи то до племінника, чи то до нахабної сестри.
Зупинившись на останній, я присіла за стіл і зиркнула на матір. Я була впевнена, що мати не дотримала свого слова і повідомила сестру про урочистість, що намічалася.
Поки я спостерігала за сестрою, племінник почав гасати по квартирі, як пригорілий, і щипати інших дітей.
– Втруться, – напівпошепки сказала мати. – Рознесе всю квартиру…
– Не було чого запрошувати їх у мою квартиру, – рикнула я у відповідь і побігла заспокоювати Сашка.
Однак той раптово зник з мого поля зору. Коли я його виявила, він уже крутився на кухні біля торта, який я дістала з холодильника.
– Сашко, йди сюди! – ласкаво покликала його я.
Семирічний хлопчик зиркнув на мене і, криво посміхнувшись, почав повільно рухатися до торта. Я відразу ж зрозуміла підлий задум племінника і мене кинуло в холодний піт.
– Арина! – не зводячи погляду з двоярусного торта, я голосно покликала сестру. – Зайди, будь ласка, на кухню!
Я продовжувала дивитись на торт широко розплющеними очима. Мені здавалося, що я перебуваю на зйомках у сповільненому фільмі.
– Чого? – За моєю спиною почувся голос сестри.
У цей момент Сашко вже наблизився до торта і став з цікавістю тицяти в нього пальцем.
– Скажи, щоб він відійшов! – напівпошепки попросила я. – Відійди від торта! – Додала я, знову звернувшись до племінника.
– Від чого? Від цього торта? – Арина швидким кроком наблизилася до хитро усміхненого сина.
– Так! – я почала повільно підходити до родичів. – Не треба тикати в нього пальцем!
– Справді! – засміялася сестра і теж тицьнула пальцем у фігурку хлопчика на верхівці торта.
Сашко, побачивши, що мати не тільки не лає його, а навіть підтримує, став протикати боки коржів.
– Ви ненормальні? – Я підскочила до родичів.
У цей момент племінник голосно завищав і вдарив по торту. Не витримавши удару, двоярусна конструкція впала зі столу.
Крем виявився не тільки на підлозі, а й на стінах, і навіть на кухонному гарнітурі та холодильнику.
– З днем народження! – Арина, яку вся ця картина тільки потішила, зайшлася в гучному реготі.
Отримавши схвалення від матері всьому, що відбувалося, Саша почав сміятися ще голосніше за неї.
Близько пів хвилини я оторопіло дивилася на сестру та племінника, а потім підбігла до них і, хапаючи торт із підлоги, розмазала його спочатку по обличчю Сашка, а потім і сестри.
Племінник почав кричати першим. З кремом на обличчі він вискочив із кухні й, почав бігати по квартирі.
Гості злякалися і позіскакували зі своїх місць. Ніхто не розумів, що саме сталося і чому хлопчик у кремі.
Арина, розмазуючи по обличчю крем, кинулася на мене з кулаками, але я не збиралася так просто здаватися.
Між нами виникла чубанина, в яку довелося втрутитися моєму чоловікові. Він насилу розтяг нас в різні боки, ми були з ніг до голови в масляному кремі.
Репетуючи й проклинаючи мене, Арина трохи витерла крем з себе і з сина і викликала таксі.
Поки я відмивала кухню і викидала залишки торта, мати, відчувши себе винною, побігла в магазин за тортом.
Взяла те, що потрапило під руку. Звичайно, торт виявився не таким гарним, як попередній, але цілком зміг виправити ситуацію.
Попри те, що гості стали свідками розбірок між сестрами, усім сподобалася урочистість. Коли гості розійшлися по домівках, до мене підійшла мати, та вибачилася.
– Це я розповіла Арині про день народження онука, думала, що все пройде гладко, а воно он як вийшло, – зітхнула мати. – Пробач мені, будь ласка…
– Та я вже зрозуміла, – похмуро відповіла я. – Нині вже пізно про це думати. Сталося те, що сталося. Сподіваюся, наступного року ти подібного не зробиш, хоча я й сама більше їх не пущу.
Після інциденту ми остаточно перестали спілкуватись. Кожна була скривджена по-своєму. Мені було прикро, що свято сина було зіпсоване!
Якщо я спочатку ще і соромилася свого вчинку, стосовно брехні, то зараз впевнена на сто відсотків, що я мала рацію!
А сестра, замість того, щоб знайти гарного психіатра, та обстежити дитину, вона ще й ображається! Там стовідсотково є діагноз! Не може здорова дитина так себе поводити! А ви як гадаєте, я маю рацію?
