— Мені Дімка весь мозок проїв, ми за його машину кредит віддати не можемо, прострочення три місяці, а мама курортами роз’їжджає

— Це бридко! — сказав чоловік моєї подруги, дізнавшись, що зробила його теща.

У подруги мама «зробила» – здала свою трикімнатну, додала пенсію та поїхала жити у теплі країни. Поки що до Болгарії, але в планах у неї ще Чорногорія і Туреччина, як найдешевші.

— Це бридко! – Сказав чоловік приятельки. — Вона ж стара, куди їй країнами вештатися, тільки ганьбитися.

— Про вас би могла подумати! – підібгала губи його мати.

— Вона ще й натякнула, на кшталт, яблуко від яблуньки недалеко котиться, — заплакала в трубку сама подруга. — Типу, раз я її дочка, теж під старість піду в загул і буду ганьбити сім’ю.

— Мені Дімка весь мозок проїв, ми за його машину кредит віддати не можемо, прострочення три місяці, а мама курортами роз’їжджає, — плаче мені моя подруга, впевнена: мама чомусь мала б допомогти виплатити кредит за машину, взяту в для чоловіка. — Свекруха щодня нагадує, що ми в неї живемо, а мати квартиру взяла і здала!

Вона (дочка) сподівається на співчуття, і, загалом, його отримує, адже кожному відомо: жінка на пенсії більше не належить собі. Вона – безкоштовний додаток до онуків, її житло – не для неї, а для дітей, та й взагалі, на що вона розраховує, стара?

Хоча, по суті, діти, які практично мого вже віку, могли подбати про житло для себе самі, а не розраховувати на мамине або, тим більше не тулитися п’ятнадцять років у квартирці свекрухи.

— Ми з Дімою сподівалися, ну, допрацює вона, поїде в село, — оплакує нездійснені надії моя подруга. Ну от скажіть, чи не безсовісна?

— Вона в тебе ще й заміж вийде, — з якоюсь таємною зловтіхою пообіцяла я. — За турка, наприклад – з усмішкою сказала я.

Була у наших знайомих така історія, доброзичлива бабуся повернула онуків і “поїхала в усі тяжкі”, що закінчилися утворенням нового осередку суспільства в далекому Стамбулі.

Там рідня, яка перейнялася долею однокімнатної квартирки, влаштувала показову істерику з гучними вимогами визнати даму недієздатною.

Обломилися, щоправда. Та, яка тут вважалася бабусею, досі щасливо мешкає у Стамбулі зі своїм лисим дідусем. Має досить великий будинок, і нікого — ви розумієте, нікого! Не запрошує в гості, погана.

А ця матінка постить у «Фейсбуку» свої фотографії, хай ще не з таких теплих берегів, як їй мріється, але з підписами, що в шістдесят життя тільки починається.

Я — поставила вподобайки. Тому що вона має рацію.

А всі ці, хто збираються сісти на шию, які стверджують, що коли вік, то час перестати про себе думати. Нехай вони йдуть лісом, полем та морем. Вони якраз і є — безсовісні.

А ви як вважаєте, чи правильно на пенсії жити для себе? Чи все ж таки потрібно думати весь час про дітей? Ставте вподобайки та залишайте ваші думки у коментарях!