На вогник прийдіть. Хто-небудь. Допоможіть!

Хлопчик та його мама були голодні. Йому вона зранку останній хлібчик віддала. Він їсти не просив. Розумів що нічого.

Хоч і маленький. І все з тривогою дивився на матір. А та розуміла – надії немає. Роботи немає. Гаразд, вона. Але як Мишко? Йому за що таке життя?

Був би живий його батько, все по-іншому було б. І не втратила б вона рідних, які роз’їхалися світом. Дивишся і впоралася б вона.

Дитина вийшла у коридор. Там у сусіда дядько Васі ліхтарик лежав.

Взяв його, сів у кутку на підлогу і давай світити у небо. Ліхтарик увімкнув. І шепоче:

“На вогник прийдіть. Хто-небудь. Допоможіть!”.

Він не знав, як ще можна допомогти мамі.

Маленький надто був. Десь пів години сидів із ліхтариком. Поки не підійшла мати зі словами:

– Чого ти там бурмочеш? – та не забрала ліхтарик назад у коридор.

А потім стукіт пролунав. На порозі — сусідка. Капуста в руках.

– Залишилось у нас. Може, треба? Беріть борщик можна зварити. І муки тут ще небагато.

Мама хлопчика зраділа.

– Мишко! Дивись, тітка Ліда що принесла! Зараз я і справді суп зварю! У нас кілька картоплин є, – промовила.

Тільки не встигла розпочати готування. Знову постукали. Інший сусід, вусатий Анатолій, на прізвище Щукін. З пакетом. Звідки два хвости стирчать.

– Візьміть ось, рибини вам. Із зятем їздили на риболовлю. Привезли повно. Юшку зваріть. Або ще щось! Мишко, бери льодяник! – погладив дитину по голові та пішов.

Мишко на маму подивився. Та сиділа за столом. На ньому дві капусти лежали. Борошно. І дві рибини. І плакала.

– Мамо, ти чого? Добре, що є їжа! – Мишко занепокоєно взяв мамину руку.

– Та я від щастя, синку, від радості. Люди добрі, – мама притиснула його до себе.

Пішла каструлю мити. До кімнати повернулася, а там Микитівна у новій хустці на плечах. Як пава. А на столі, поряд з капустою та рибою – курка і банка варення.

– Гостинців ось вам, – промовила й назад.

– А чому? Чому ви принесли? – Мишко кинувся слідом за гостею.

Микитівна зупинилася. Навіть замислилась.

– Та просто так. Мій сьогодні пішов по курку, я йому й крикнула, щоб на вас взяв. А то ти, Мишко, такий блідий. Думаю, чи не захворів? Бульйон корисний. І малинове варення теж, – і Микитівна пішла.

А мама, щаслива, сміялася, пекла пиріжки та варила борщ. І казала, що все почалося з капусти в руках, а закінчилося цілою куркою!

Мишко цілих дві тарілки з’їв. І вони довго розмовляли. Мама обіцяла, що потім зварить юшку. І життя вже не здавалося таким безпросвітним.

Через тиждень мамин брат з’явився. Шукали їх рідні. Вдалося знайти.

Мишко і мама стали жити добре, з родичами. Але він свято повірив у те, що коли треба – можна надіслати сигнал про допомогу в небо. І допомога прийде.

Потрібно просто знайти вогник. І прошепотіти:
– На вогник прийдіть. Хто-небудь. Допоможіть!

Ставте вподобайки та залишайте ваші коментарі!