Мені не соромно через те, що я няньчу внучку за гроші

– Я своїх дітей люблю однаково, тільки донька так не вважає. Річ у тім, що вона вирішила, що я внучці від старшого сина приділяю більше уваги, щоб догодити невістці.

Я вже на пенсії. Старшому синові сорок років, а дочці – двадцять вісім. У кожного вже своя сім’я та дітки, тож вони занурені у свої турботи.

– Син одружився у свідомому віці. На той момент він мав уже і квартиру, і машину. Та й невістка домоглася кар’єрних висот і припасла посаг.

– Одну квартиру здавали в оренду, та займалися сімейним бізнесом, тож у декреті не бідували. Дитина мала все, що їй треба було.

Три роки невістка просиділа в декреті, хоч і всі просили вийти раніше. Однак вона вважала, що материнство – це головне призначення жінки, тому хотіла вдосталь насолодитися цим періодом.

А потім уже діти запропонували мені за гроші няньчити внучку, бо не хотіли віддавати дитину до садка. Я із задоволенням погодилася.

Платили мені солідні гроші – не всі няньки стільки одержують. Ці гроші дуже рятували мене, адже пенсія у мене мінімальна.

Але втомлювалася я знатно, а відпочити могла лише на вихідні. Усіх такий розклад влаштовував, окрім моєї молодшої доньки.

Вона вискочила заміж дуже рано, та невдало. У чоловіка не було нічого свого, ще й працювати до ладу не хоче.

Довгий час вони жили на орендованій квартирі, а потім стало відомо, що Віка чекає на дитину. Я намагалася усіляко допомагати, бо їм не вдавалося зводити кінці з кінцями.

Незабаром молода сім’я переїхала до мене, оскільки вони не могли оплачувати оренду.

– Мам, ми не впораємося. Я хочу вийти на роботу, тому ти мусиш за Ариною доглянути. Старшу скільки вже няньчиш? Настала моя черга! – обурювалася дочка.

Я відмовилася. На той момент молодшій онуці було понад рік. Я боялася такої відповідальності. Та й синові я допомагаю за гроші, а не просто так.

Віка образилася на мене. Сказала, що я продалася за гроші.

– А чому брат няньку не найме? Тобі подобається бути слугою? На мене взагалі начхати, якщо ти не хочеш мені допомогти? – обурювалася дочка.

А я не хочу відмовлятися від “співпраці” із сином.

Мене й справді рятують ці гроші, та й доньці щось з них перепадає. Проте вона продовжує тиснути на жалість і вимагати, щоб я няньчила її дочку.

– Хіба я мушу служити дочці? Ми з сином домовилися, що я йому допомагатиму стільки, скільки знадобиться.

– А з двома дітьми я ніяк не впораюся! Мені теж потрібні гроші, невже донька цього не розуміє? Як ви вважаєте, я мушу піти на поводі у доньки, та відмовити сину в допомозі, а собі в додатковому заробітку? Я бачу, те, що вони живуть у моїй квартирі, за допомогу не вважається!